<< Главная страница

РусI стала частиною IсторI&IUML; загальнорусько&IUML; orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15980


Киïв мати мiст руських, Руський князь Ярослав Мудрий, генiальна пам'ятка давньоруськоï лiтератури Слово о полку Iгоревiм. Такi приклади, здається, можна наводити нескiнченно. Це саме той випадок, коли незначнi вiдтiнки слiв мають величезне, без перебiльшення, iсторико-полiтичне значення. Бо великi государi московськi, починаючи ще з другоï половини XV столiття, чудово знали, що робили, коли пiдмiняли iсторiю давньоруськоï держави Володимира Святого, Ярослава Мудрого й Володимира Мономаха (давньоруськоï вiд слова Русь!) iсторiєю Русiï цей термiн вживали в своïх документах кремлiвськi царi й великi князi XV XVI столiть, Московiï, пiзнiше Росiйськоï iмперiï, Росiï (з часiв правлiння Петра I). Знали, що робили, бо iсторичне первородство, iсторична спадкоємнiсть, нарештi, iсторична легiтимнiсть категорiï не менш важливi, нiж золотий запас краïни, розмiри ïï територiï або оснащенiсть ïï вiйська. Привласнити iсторiю Украïни-Русi, вмонтувати ïï як невiд'ємну складову частину в концепцiю iсторiï загальноруськоï без цього неможливо було створити самодержавну, жорстко централiзовану Московську державу Iвана III, Iвана IV Грозного та царя Олексiя Михайловича,приєднати одвiчнi землi Украïни- Русi й урештi-решт залiзом i кров'ю спаяти абсолютистську монархiю Петра I. Ось чому нам, украïнцям, сам Бог велiв дуже чiтко розрiзняти слова руський (вiд Русi, тiєï, давньоï) та росiйський; росiянам це розрiзняти набагато важче: через низку полiтичних причин i традицiй слова зливаються.
Як вiдбувалася ця пiдмiна? Важливо зважати на те, що почалася вона аж нiяк не в першiй половинi XIX столiття, коли Микола Карамзiн опублiкував знамениту Iсторiю держави Росiйськоï та виступив зi своєю загальноруською схемою iсторiï схiдних слов'ян Михайло Погодiн. Бiльше того, iнiцiаторами цiєï славноï справи були взагалi не вченi-iсторики, а давнi правителi московськi: великi князi, царi разом iз предстоятелями православноï церкви митрополитами, потiм патрiархами московськими (цi вищi iєрархи свiдомо прагнули до змiцнення самодержавноï Московiï, вiдводячи при цьому й собi досить почесну роль духовних наставникiв свiтських владик).
Для розумiння процесу самодержавного пiдчищення iсторiï абсолютно необхiдно мати на увазi, що лiтописи цей найважливiший носiй iсторичноï свiдомостi та пам'ятi народу впродовж багатьох столiть писалися в XIVXVI столiттях (ми беремо поки що для аналiзу саме цей перiод) або при дворi московських великих князiв (це абсолютна бiльшiсть текстiв), або при дворi митрополитiв (про ïхню полiтичну орiєнтацiю ми вже згадували). Уже в першому так званому загальноруському лiтописному текстi митрополита Кипрiана (його ще називають Троïцьким лiтописом, 1409 р.) виразно видно прагнення прославити, пiдвести саме московських князiв над сусiднiми володарями князями тверськими, рязанськими, нижегород- ськими, навiть над Великим Новгородом… Процес пiшов, цей процес розвивався не одне столiття; зауважимо, що ще одна iсторична подiя, дуже важлива для розумiння теми, що розглядається нами, це переïзд киïвського (!) митрополита Петра
спочатку до Владимира, а потiм до Москви (1301 p.).
Далеко не вiдразу великi князi московськi знайшли iдеологiчне обґрунтування легiтимностi й мiцностi створюваноï ними методом вогню та меча єдиноï централiзованоï держави. Для цього були потрiбнi масштабнi iсторичнi фальсифiкацiï, пiдчищення лiтописiв, виховання непокiрних ченцiв-лiтописцiв iз застосуванням батога, тортур i страт (особливо на цьому теренi вирiзнявся Iван IV Васильович Грозний). Суть цiєï iдеологiï полягає ось у чому: великi князi (далi царi) московськi є прямими нащадками й наступниками славних князiв Киïвськоï Русi (Украïни-Русi) з династiï Рюриковичiв (ось звiдки руський похiдне вiд Русь, яке вживається фактично в значеннi московський, що належить до спадщини великих князiв московських). Позаяк, як стверджував уже великий князь Iван III (1462 1505), ми з колiна князiв володимирських i суздальських самодержавнiйших i старiйших iз колiна Рюрикова (насправдi ж цi князi володимирськi Юрiй Долгорукий, Андрiй Боголюбський, Всеволод Велике Гнiздо зовсiм не були сильнiшими й самодержавнiйшими серед правителiв староруських князiвств, першими серед рiвних залишалися киïвськi князi). I ось таким чином Iван III, Iван IV, Василь III та iншi самовладнi великi государi, ревно збираючи землi навколо Москви, зводили джерела своєï влади, сили, легiтимного права на престол прямо до великих князiв Киïвських Володимира Святого, Ярослава Мудрого й Володимира Мономаха (ось звiдки Ярослав Мудрий не князь Русi, а князь Руський).
Дуже цiкавою пам'яткою для теми, яку ми обговорюємо, є так званий Нiконiвський, або Патрiарший лiтопис середини XVI столiття (епоха Iвана IV). Вiн починається з викладу всесвiтньоï iсторiï та мiстить бiблейськi iсторичнi книги, вiзантiйськi хронiки й низку iнших творiв з iсторiï роду людського. Грандiозним був i загальний задум: московська (руська) iсторiя представлена в лiтописi як частина iсторiï всесвiтньоï. Царства Iудейське, Вавилонське, Еллiнське, Римське й Вiзантiйське занепали; ïхнiм наступником, на думку укладачiв твору (та його самодержавного редактора Iвана Грозного), є саме Московська держава єдино можлива законна наступниця Киïвськоï Русi. Самий рiд великих князiв i царiв московських Iван IV зводив… до Августа, цезаря римського, вiд якого вели своï родоводи багато государiв вропи.
Колосальне Лицьове зведення, тобто список, прикрашений мiнiатюрами, Нiконiвського лiтопису вимагало грандiозних витрат та зусиль. Було спецiально придбано велику кiлькiсть iталiйського найкращого паперу; кращi живописцi працювали над його мiнiатюрами. Залучили сотнi писарiв. Тiльки перший том складався з 2062 сторiнок i з 1677 мiнiатюр; усього ж томiв було десять. Але, на думку царя, все це було полiтично абсолютно необхiдно: треба було провести єдину думку державну про спадкоємнiсть царськоï гiдностi руських государiв вiд римських та вiзантiйських iмператорiв, про одвiчну єдинодержавнiсть на Русi, про iсторичне право московського царя на всю спадщину Киïвськоï Русi Украïни-Русi, в тому числi на ту, якою тодi володiли Польща та Велике князiвство Литовське. Вся держава розглядається як вотчина великих князiв i царiв московських, вони єдинi володарi Руськоï землi, повновладнi розпорядники ïï долi.
Доречно тут згадати й знаменитого ченця псковського Слєазарова монастиря Фiлофея, який ревно пiдтримував iдею московськоï єдинодержавностi. Саме йому належить сумнозвiсна фраза: Москва третiй Рим (iмовiрно 1510 р.). Всю iсторiю Фiлофей розглядає як iсторiю спадкоємностi царства вiчного Риму. Був древнiй, старий Рим. Вiн занепав. Та сама доля спiткала й другий Рим Константинополь. диним носiєм справжньоï вiри й усiєï духовноï спадщини Давньоï Русi виявляється, зрозумiло, Москва, а не Киïв. Наша ж Руська земля (держава Московська, за розумiнням Фiлофея. I. С.) росте, i молодiє, i пiдноситься, ïй же зростати, i молодiти, i розширюватися повiк. Руське Московське царство є третiм i останнiм Римом. Два Рими
занепали, третiй стоïть, а четвертому не бути, писав Фiлофей. Росiйський цар наступник влади iмператорiв старого й нового Риму, звiдси його вiдповiдальнiсть перед пiдданими: Сего ради подобает тебе, о царю, содержать царство твое со страхом Божиим, так висловився вчений чернець Фiлофей.
…i Софiйський собор у Києвi (початок XI ст.). Найбiльшi пам'ятки староруськоï та московськоï архiтектури. Дуже цiкаво: якщо киïвський храм побудовано на честь перемоги над агресорами- степняками, якi нападали на Русь, то московський на честь завоювання Казанi…Страх Божий (точнiше, доля людськоï особистостi в ту сувору добу змiцнення московського самовладдя, яке не визнавало жодних законiв i безсоромно привласнило iм'я та спадщину Стародавньоï Русi) це тема глибока й серйозна. Поки що зупинимося на дуже характерному термiнi, вжитому Фiлофеєм: Руська земля. Це не лише земля в прямому значеннi цього слова, а й держава й народ. Причому показово, що два цих ключових поняття досить часто ототожнюються як у лiтописах, так i в офiцiйних державних документах Московськоï держави XVIXVII столiть. Водночас уже в ту епоху в низцi передових європейських краïн (Англiя, Швецiя, Голландiя, Швейцарiя, якоюсь мiрою в Речi Посполитiй та Великому князiвствi Литовському, до складу яких було iнтегровано етнiчнi украïнськi територiï) держава й народ були далеко не рiвнозначними категорiями; так, королева Англiï лизавета I, звертаючись 1566 року до членiв свого парламенту, заявила: Я та моï мiнiстри не завжди знаємо правду про те, чого хоче мiй народ; звiдси рiзноманiтнi непорозумiння, але наша влада усуватиме цi непорозумiння, отже, уже вiдчувається вододiл мiж державою i народом. Про те, з якою державою належало возз'єднатися украïнцям у XVII XVIII столiттях, свiдчить один досить красномовний приклад. Того ж 1566 року, в розпал масових боєнь опричнини, цар Iван IV скликав Боярську думу номiнально найвищий законодавчий та представницький орган. Бояри члени Думи слухняно пiдтримали терористичний курс царя, але посмiли подати монарховi вiрнопiдданську чолобитну з благальним проханням якщо не при-
пинити, то хоча б призупинити кривавi розправи. Усiх, хто посмiв вручити царевi чолобитну, було схоплено й пiсля жорстоких тортур страчено за царським наказом. Порiвняємо це не з демократичними традицiями запорiзьких козачих кiл, де призначалися i знiмалися кошовi отамани, а хоча б iз регламентом сейму тодiшньоï Речi Посполитоï, де кожен депутат (посол) мав право вето на будь-яке рiшення. Що не кажи, але рiзниця, м'яко кажучи, вiдчутна…
Не лише символiчною, а й наповненою досить реальним полiтичним, а саме великодержавним вмiстом була й добре вiдома в iсторiï акцiя: Улiтку 1547-го, сiчня 16-го, в недiлю, вiнчаний був на царство Руське благовiрний великий князь усiя Русiï Iван Васильович, царським вiнцем i бармами (частина княжого або царського одягу. I. С.). Пiд час цiєï церемонiï на майбутнього Iвана Грозного було покладено славнозвiсну шапку Мономаха, що входила в парадне вбрання московських володарiв, вони надягали ïï пiд час урочистостей, бо саме вона була символом влади. Вiнець надзвичайноï краси та цiнностi пов'язувався з уявленнями про спадкоємнiсть влади московських государiв вiд князiв володимир- ських, а через них i киïвських. Великi князi московськi заявляли, що одержали його вiд великих володимирських князiв, якi самi отримали його з Києва. Першим володарем цього багатющого убору був офiцiйно проголошений великий князь киïвський Володимир Мономах. Ось так символiчно було пiдтверджено уявну спадкоємнiсть великих князiв та царiв московських i Киïвськоï Русi. Найцiкавiше, що, на думку багатьох учених, шапка Мономаха це насправдi витвiр схiдних, бухарських майстрiв, вона була подарунком московському князю Iвановi Калитi вiд золотоординського хана Узбека (20-тi роки XIV столiття).
Слава i саме iм'я Русi вiд нас до Москви перейшло. Абсолютно не випадково, що автор Iсторiï Русiв вклав цi слова у вуста гетьмана Iвана Мазепи, який пiднявся на боротьбу за незалежнiсть Украïни. Коли питання про полiтичне первородство вирiшене багато що стає зрозумiлим.
Iгор СЮНДЮКОВ, День 29 жовтня 2010 р.

РусI стала частиною IсторI&IUML; загальнорусько&IUML; orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15980


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация