ЗЛОЧИН I КАРА orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16039


Пiсля закiнчення вiйни С. Бандера перебував на територiï Захiдноï Нiмеччини, яка була пiд контролем СIЛА, Англiï та Францiï. При цьому його дiяльнiсть була законспiрованою i вiн часто мiняв мiсце проживання. Навiть його дiти (Натал-
ка, Андрiй та Леся) не знали, хто ïхнiй батько. Така законспiрованiсть була пов'язана з тим, що iснувала вимога з радянського боку до захiдних союзникiв, щоб видати С. Бандеру як запеклого злочинця проти людства. Наприклад, б лютого 1946 р. на засiданнi першоï сесiï Генеральноï асамблеï ООН у Лондонi цього публiчно домагався украïнський письменник Микола Бажан, який виступав вiд iменi радянськоï Украïни (умiли ж радянськi люди використовувати безхребетних украïнцiв!). Пiсля цього пiдроздiли американськоï вiйськовоï полiцiï, що перебували в Захiднiй Нiмеччинi, отримали вимогу затримати С. Бандеру.
Крiм того, радянськi спецслужби постiйно органiзовували замахи на нього. Вiдомо про шiсть таких спроб. Радянська влада вважала С. Бандеру запеклим ворогом.
Ситуацiю ускладнювало й те, що в самому середовищi ОУН (бандерiвцiв) за кордоном з'явилися iдейнi та органiзацiйнi розходження. У С. Бандери та його прихильникiв з'явилася опозицiя, осередком якоï стала газета Украïнський самостiйник. Опозицiонерiв очолив Л. Ребет, котрий представляв м'яку, компромiсну лiнiю в середовищi украïнських нацiоналiстiв. Опозицiонери вимагали демократизувати дiяльнiсть ОУН, а також змiнити iдеологiю органiзацiï, прийнявши деякi соцiалiстичнi елементи. Це нiби обумовлювалося реалiями боротьби УПА на радянських землях. С. Бандера був категорично проти змiн, пропонованих опозицiонерами. На знак протесту проти пiдшивання пiд фiрму ОУН неокомунiзму вiн 22 серпня 1952 р. вiдмовився вiд посади керiвника ОУН. Та все ж п'ята конференцiя закордонних частин ОУН знову обрала його керiвником. Висловлюючи свою вдячнiсть за довiру, вiн сказав: Дякую! Смертний вирок приймаю.
У останнi роки свого життя Бандера зарекомендував себе як безкомпромiсний борець проти комунiстичноï системи. Зокрема, пiд його керiвництвом у дiаспорi бандерiвцi органiзували потужний мiжнародний рух Антибiльшовицький блок народiв (АБН). При цьому провiдник не мав якихось iлюзiй щодо полiтики США. Так, у листi до членiв ОУН вiд лютого 1953 р. вказував на спiвпрацю США й СРСР. Наводимо невеликий уривок з цього листа: На жаль i на не користь украïнськiй визвольнiй справi, полiтика США активiзується по лiнiï пiддержки московського бiлого iмперiалiзму єдiнонедiлимства. При цьому вона не тiльки iгнорує самостiйницькi стремлiння Украïни й iнших давнопоневолених Москвою народiв, але проявляє намагання пiдкорити ïх московським iмперiалiстичним тенденцiям, заставити украïнськi полiтичнi сили вiдступити вiд основноï мети визвольних змагань i прийняти мiнiмальну цiль: усунення большевицького режиму й системи з дальшою приналежнiсю Украïни до росiйськоï iмперiï в нових устроєвих формах.
Цi слова нiби недавно писанi!
Не дивно, що радянськi спецслужби намагалися усунути Степана. Дуже багато проблем вiн ïм створював. Пiсля кiлькох невдалих замахiв на провiдника ОУН КДБ все-таки вдалося вбити його. Сталося це 15 жовтня 1959 р. в Мюнхенi, неподалiк вiд квартири, де мешкала його сiм'я. Провiдника ОУН убили спецiальним пiстолетом, зарядженим отруйною речовиною. Саме вбивство мало виглядати так, нiби Бандера помер вiд серцевого нападу. Убивцею був агент КДБ Богдан Ста- шинський до речi, украïнець, який народився пiд Львовом.
Парадоксально, але смерть провiдника ОУН допомогла украïнським нацiоналiстам. Це, можливо, виглядає дивно. I знову мiстично!
Ще при першому оглядi тiла Степана виникла пiдозра, що це не просто смерть вiд серцевого нападу, а вбивство. Однак це неможливо було довести. Та не минуло й двох рокiв, як Б. Ста- шинський здався нiмецькiй полiцiï i розповiв, як усе було.
Причиною була цiла трагiчно-романтична iсторiя. Б. Ста- шинський, перебуваючи в Схiдному Берлiнi, закохався в мiсцеву дiвчину Iнге Поль. Приïхавши пiсля здiйсненого вбивст-
ва Бандери до Москви, вiн мав розмову з головою КДБ О. Ше- лєпiним, тодi й попросив у нього дозволу одружитися з Iнге. Як виняток, йому дозволили, але за умови, що дружина приïде до Москви й стане спiвробiтником КДБ. Iнге не подiляла комунiстичних поглядiв, не симпатизувала СРСР, а коли Б. Сташинський розповiв, хто вiн, була просто шокована. Та все ж кохання перемогло. Вони одружилися й поïхали до Москви. Iнге завагiтнiла й вирiшила повернутися до батькiв у Схiдну Нiмеччину. Б. Сташинського не пустили з нею. У Нiмеччинi вона народила сина. Але батьковi так i не дозволили побачитися з дружиною та новонародженим. Через кiлька мiсяцiв дитина померла. Лише тодi пiд прискiпливим наглядом КДБ Сташинський приïхав до своєï дружини. Зустрiвшись, вони вирiшили втекти на Захiд. З труднощами, але ïм це вдалося. Практично в останнiй день перед спорудженням Берлiн-
ського муру (символiчно?) Богдан та Iнге опиняються в захiднiй частинi мiста, де Б. Сташинський здався полiцiï.
У жовтнi 1962 р. (майже через три роки пiсля вбивства Бандери теж символiка!) вiдбувся сенсацiйний судовий процес у Карлсруе (ФРН), де судили Б. Сташинського. Там детально висвiтлювали, як готувався й реалiзовувався замах на лiдера ОУН. Провiднi газети свiту писали про цей процес. Фактично це був суд над злочинами комунiстичноï системи комунiстичний Нюрнберг.

ЗЛОЧИН I КАРА orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16039