ЗАВЕРШЕННЯ РЕСПУБЛIКАНСЬКОГО ПРОЕКТУ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16001


Отже, у своєму баченнi форми украïнськоï державностi Мазепа рiшуче й радикально вiдходить вiд федералiстськоï республiканськоï традицiï Хмельницького. З погляду Мазепи, надмiрний демократизм влади в межах цiєï традицiï дозволив пролiферацiю хаосу та анархiï в Украïнi, ïï драматичний подiл не лише мiж зовнiшнiми, а й мiж внутрiшнiми антагонiстичними силами. До всього ж постiйна змiна полiтичних сценарiïв виховала в украïнському суспiльствi щось на кшталт вродженоï кратофобiï, яка нерiдко оберталася ненавистю i до гетьманськоï влади з ïï часто незрозумiлими для козацького загалу полiтичними альянсами. Тобто реальна влада здебiльшого сприймалася як влада чужа, а мiсцевi керiвники фiгурами на загадковiй шахiвницi цiєï влади. Вiдтак гетьман слушно вважав, що встановлення державноï дисциплiни мало стати однiєю з основних запорук суверенiтету Украïни. Тому Мазепа пропонує iдею монархiчноï республiки iз сильною центральною владою.
Органiчним структурним елементом державного проекту Мазепи була i його культурна полiтика. Має рацiю Маланюк, твердячи, що культурне будiвництво Мазепи було псевдонiмом його будiвництва державного. Це державне будiвництво
унаслiдок цiлеспрямованостi полiтичноï стратегiï гетьмана становило собою складну iєрархiю нацiєтворчих цiнностей: вiд перетворення армiï на регулярне вiйсько до розбудови культурного простору для майбутнiх поколiнь. Не випадково серед прiоритетiв культурного будiвництва Мазепи Києво- Могилянська академiя. I навiть гетьманський собор епiтомiзує храм украïнськоï державностi, за словами Маланюка. Словом, мазепинська Украïна, вийшовши з Руïни, взялася за будування потужно i цiлеспрямовано.
Украй складним питанням є позаукраïнська генеалогiя державницькоï концепцiï Мазепи, яку, безперечно, слiд шукати в полiтичнiй думцi вропи XVIXVII столiть, що на той час почала формувати теоретичнi пiдвалини модерноï континентальноï держави.
Самiйло Величко без симпатiï пише про те, що улюбленим читанням Мазепи, гетьмана-махiавеля, його, так би мовити livre de chevet, кишеньковою книгою був Князь флорентiйського фiлософа. Сам Мазепа не випадково любив цитувати слова великого флорентiйця: Таємниця душа справи.
I справдi, один з найцiкавiших аспектiв вплив Макiавеллi на полiтичнi рефлексiï Мазепи, i саме тому, що маємо документальне свiдчення безпосереднього знайомства гетьмана з першоджерелом. Урештi, не випадкова й ця ситуативна аналогiя: Макiвеллi вважав становище Iталiï настiльки драматичним, що порятунок краïни, на його думку, мiг прийти лише шляхом встановлення сильноï централiзованоï влади. Тому, за Макiавеллi, держава вже не є тiльки вкорiненим комплексом органiв i суб'єктiв, а демонстрацiєю потужностi, майстерною манiфестацiєю сили, iманентним синтезом порядку i конфлiкту. Але найiстотнiший момент це, власне, роздiлення полiтики й моралi, тобто прощання з теоцентричним Середньовiччям через модерний секуляризований погляд на iсторiю. На украïнських теренах цю операцiю i здiйснює Мазепа.
Радикальний вплив Мазепи на еволюцiю Украïни в бiк унезалежнення вiд вiджилих полiтичних та культурних схем можна простежити i на прикладi ще одного специфiчного аспекту. Вiд Хмельницького до Мазепи спостерiгаємо топографiчно-культурну змiну деномiнацiï Украïни, а точнiше процес повiльноï, але неухильноï трансформацiï Русi в Украïну. Спiввiдношення термiнiв Русь та Украïна, ïхнiй внутрiшнiй культурний конфлiкт та поступове роздiлення засвiдчують радикальну трансформацiю культурних орiєнтацiй, насамперед секуляризацiю культури через вiдчуження вiд середньовiчних концептiв. Це вже є нова реальнiсть, яка продовжує вiдчувати себе спадкоємцем давньокиïвськоï культури, але стає дедалi свiдомiша своєï специфiчноï iдентичностi, i не лише загальнокультурноï, а й полiтичноï та, зокрема, мовноï. Украïна Хмельницького це фактично останнiй етап давньоï Русi, з ïï вiрою батькiв, вкорiненою у свiдомiсть як основа культурноï iдентичностi. Через те конфесiйний критерiй (скажiмо, єдиновiрство) неуникно сприяв певному розмиванню як культурних, так i внаслiдок цього полiтичних кордонiв. Але наступна за Хмельницьким Руïна, перманентна людська, полiтична й культурна катастрофа Украïни в другiй половинi XVII столiття, безжалiсна ïï колонiзацiя з боку єдиновiрного брата, надто ж пiдкорення украïнськоï церкви московськiй митрополiï у 1686 роцi перетворило концепцiю Русi в руках росiйськоï влади на безвiдмовний iнструмент iдеологiчних манiпуляцiй та вiйськовоï експансiï. Але таким шляхом Киïвська Русь трансформувалася в модерну Украïну.
Наступник Мазепи Пилип Орлик був обличчям цього нового поколiння, яке вже мислило й дiяло в координатах європейськоï iсторiï. Зокрема, погляд Орлика на Росiю як на антагонiстичну до вропи цивiлiзацiю це ще вiдкрита для дослiджень тема: адже Орлик чи не на столiття випереджає системно критичне ставлення до росiйського самодержавства, яке склалося вже в XIX столiттi в вропi нацiональних рухiв.
Полiтичний i культурний спадок справи Мазепи своєрiдно втiлюється в Pacta et Costitutiones, або Бендерськiй Конституцiï Пилипа Орлика (1710). Фактично це перший документ вiльноï украïнськоï полiтичноï думки, який з'являється через рiк пiсля Полтавськоï битви у першi роковини смертi Мазепи. Це означає, що полiтична практика Мазепи отримала своє теоретичне осмислення i продовження. Часто згадується той факт, що Конституцiя Орлика є першою демократичною конституцiєю вропи, оскiльки вона випереджає приблизно на вiсiмдесят рокiв американську (1787), французьку та польську (1791) конституцiï, з яких почався новий вiдлiк iсторичного часу. Звичайно, украïнська Конституцiя належить своïй добi, з вiдповiдними ïï детермiнацiями та юридичними поняттями, i навряд чи можна ставити це явище в один ряд з першими демократичними хартiями кiнця XVIII столiття. Однак, поза сумнiвом, це є не лише полiтичний, а й культурний документ величезноï ваги як правовий акт, що пiдводить юридичну основу пiд державний лад незалежноï Украïни. Ця Charta Libertatum козацькоï Украïни є своєрiдним симбiозом державного проекту Хмельницького з державним проектом Мазепи. Вiд першого вiн має морально-християнську, вiд другого юридично- правову основу. Найприкметнiше ж у ньому те, що в Конституцiï вперше цiлеспрямовано координується концепцiя становища Украïни в зовнiшньому контекстi з концепцiєю ïï внутрiшнього устрою. Драгоманов бачить у нiй вираз ясноï республiканськоï думки, сформованоï пiд впливом європейського парламентаризму та лiбералiзму.
Щодо зовнiшнього контексту, то Конституцiя юридично узаконює остаточний полiтичний вибiр Украïни вибiр незалежностi. Основним ворогом украïнськоï державностi тут є московська тиранiя. У цьому планi Конституцiя продовжує давню традицiю полiтичноï думки Украïни, ще вiд часiв Хмельниччини. Конституцiя недвозначно говорить про московське насильство i про необхiднiсть звiльнення Вiтчизни вiд московського пiдданства, яке є еквiвалентом московського ярма. Сам Пилип Орлик називав себе Тезеєм, що мав вивести з лабiринту страшенного рабства гарну Арiадну нашу Вiтчизну, котру стереже московський дракон, i повернути ïй колишню волю.
Але найцiкавiший аспект внутрiшнiй: кодифiкацiя прав i обов'язкiв громадянина. Власне, в Конституцiï Орлика, духовного наступника Мазепи, маємо несподiване повернення до шляхетноï полiтики i доброго сумлiння як векторного концепту доби Хмельниччини. Конституцiя чiтко ставить питання про владу та суспiльство, власне, про права та свободи влади та суспiльства й окремих його iндивiдуумiв та про ïхню обопiльну вiдповiдальнiсть в iм'я соцiальноï злагоди й християнських форм спiвжиття. Украй важливим елементом цього проекту є об'єднання Правобережноï та Лiвобережноï Украïни, тобто бачення етнiчноï, релiгiйноï та мовноï цiлiсностi держави. Владу гетьмана належиться регулювати та де- лiмiтувати згiдно з цiлком визначеними законами, якi не вiльно порушувати, нi зверху, з боку самоï влади, нi з боку низiв. Конституцiя Орлика не мислилась як закон для привiлейованих каст. Навпаки, основна увага в нiй придiлена саме непривiлейованим категорiям населення, якi закон має захищати насамперед. I в цьому, безперечно, слiд шукати одну з наймодернiших рис цього документу. У Конституцiï постiйно зустрiчається формула: люди вбогi, посполитi люди. Категорiя посполитого люду є соцiально артикульована: в нiй є козачi вдови й осиротiлi козацькi дiти, що мають бути звiльненi вiд податкiв та iнших посполитих повинностей. На думку автора, це найбiльш вразлива категорiя, i тому форми ïï захисту вiд внутрiшньоï експлуатацiï з боку козацькоï старшини, купецького стану тощо описанi детально. Так, Конституцiя має гарантувати форми захисту суспiльства не лише вiд зовнiшнiх ворогiв, а й вiд зловживання мiсцевоï влади. Козацькому керiвництву не вiльно чинити насилля над селянами, ремiсниками та простими козаками, змушуючи ïх до сезонних та iнших робiт на власну приватну користь (артикул 10). Конституцiя Орлика засвiдчує, що Мазепа залишив виразний для своïх наступникiв полiтичний заповiт: побудувати свого Левiафана, цитуючи Гоббса, тобто цiлiсну незалежну державу, того смертного бога, якому суспiльство завдячує своïм миром та безпекою.
Республiканський проект, основи якого закладає Хмельницький i структуру якого вивершує Мазепа, вiднинi стане внутрiшньою природою украïнського полiтичного руху до наших часiв. Але цей феномен в усi перiоди необхiдно розглядати в тiсному взаємозв'язку з динамiкою лiтературного та культурного процесу. Цiлiсний аналiз цих аспектiв виявляє явище величезноï культурноï та етичноï ваги, а саме: незважаючи на iсторичну поразку украïнського республiканського проекту, йшлося про свiдому спробу побудови громадянського суспiльства в оточеннi iмперiалiстичних держав. А отже, разом з цим iшлося про високий ступiнь зрiлостi нацiональноï самосвiдомостi тодiшнього украïнського суспiльства.
Це з особливою виразнiстю постає в двох iнших важливих документах Пилипа Орлика Вивiд прав Украïни та Манiфест до європейських держав (1712), написаний французькою мовою. У цих документах Орлик знову послiдовно повертається до моральних принципiв шляхетноï полiтики в добу Хмельницького: Украïна вибирає свiй шлях не з почуття помсти, а згiдно iз справедливiстю i правом, що дозволяє кожному боронити свою власну справу й свою власну мету.
Важливим геополiтичним аспектом думки Орлика (зокрема, в його епiстолярнiй спадщинi) є й iдея об'єднання польських i украïнських окраïн (в польському значеннi kresy) задля протистояння Росiйськiй iмперiï. Однiєю з найприкметнiших тез Виводу є та, що незалежнiсть Украïни становить iнтерес європейських держав. Украïна здатна створити противагу Росiï, яка, як передбачає Орлик, незабаром може змагати до повалення євро-
Освячення Успенського собору Києво-Печерськоï лаври. Меценатом виступав Iван Мазепа. Гравюра 1702 року
пейськоï свободи. Вiдтак загарбана Украïна сприяє змiцненню московськоï тиранiï. А вiльна Украïнська держава є гарантом стiйкого тривалого миру, а отже, i континентальноï рiвноваги (подiбна iдея пiзнiше буде висловлена i в Iсторiï Русiв). Бiльше того, Вивiд… формулює iдею, яка в вропi змогла конкретизуватися (i то лише теоретично) тiльки пiсля Другоï свiтовоï вiйни, а саме: сильнiшi держави не мають чинити насилля над державами слабшими, позаяк захист пригнiченого чи це буде окрема людина, чи цiла держава є невiд'ємним моральним обов'язком християнського свiту. Це чи не найцiкавiший спадок украïнськоï полiтичноï думки, який засвiдчує ïï органiчну приналежнiсть до циркуляцiï фiлософських та юридичних iдей у тогочаснiй вропi. У тiй вропi, додамо, яка вже на той час, на вiдмiну вiд XVII столiття, не виокремлювала Украïну в окрему полiтичну одиницю. I в тiй вропi, де в рiк написання цих документiв 1712 Руссо тiльки народився.

ЗАВЕРШЕННЯ РЕСПУБЛIКАНСЬКОГО ПРОЕКТУ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16001