ВЕРСIЯ ПЕРША (ТРАДИЦIЙНА) orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15814


Князь Володимир Великий був багатодiтним батьком. Вiд своïх декiлькох дружин (наприклад, вiзантiйськоï принцеси Анни, дочки Полоцького КНЯЗЯ Рогнiди) вiн мав 12 синiв (Бориса, Глiба, Ярослава, Святополка, Вишеслава, Iзяслава, Судислава та iнших). Варто, проте, зазначити, що далеко не всi сини Володимира Великого були втягнутi в боротьбу за те високе мiсце, яке спорожнiло пiсля смертi переможця Перуна. Деякi з них (наприклад, Вишеслав та Iзяслав) залишили цей свiт ще до смертi свого батька, iншi ж, що дожили до вiдомих смутних часiв, опинилися через тi чи iншi причини поза братнiм протистоянням. Такими, кого цей конфлiкт зачепив безпосередньо, прихильники традицiйноï версiï вважають шiстьох iз них Святополка (найстаршого з братiв, який отримав згодом вiдоме прiзвисько Окаянний), а також Бориса, Глiба, Ярослава, Святослава та Мстислава.
На думку прихильникiв цiєï версiï, що набула згодом досить великоï популярностi (вона викладається в таких найвi- домiших письмових пам'ятках, як Повiсть минулих лiт i Житiє Бориса i Глiба), хiд цiєï боротьби розгортався таким чином. Буквально вiдразу ж пiсля смертi князя Володимира правителем Киïвськоï Русi став князь Святополк людина, що не мала моральних цiнностей, ним керувало лише бажання мати (притому якою завгодно цiною) владу в державi. Природно, що, будучи людиною вкрай жорстокою та пiдозрiлою, Святополк не мiг вважати свою перемогу остаточною, поки були живi його брати. Без особливих вагань старший син князя Володимира вирiшує позбутися трьох братiв-конкурентiв Бориса, Глiба й Святослава…
Першою жертвою пiдступного Святополка став його брат Борис улюбленець батька, людина гарна не лише своєю зовнiшнiстю, але й своïм внутрiшнiм свiтом, i до того ж така, що ïï щиро любив простий народ. Одного разу шатро, в якому вiдпочивав Борис, оточила група озброєних бояр, якi вирiшили цим вбивством довести свою вiдданiсть Святополку Окаянному. Та Борис заздалегiдь дiзнався про пiдступнi плани свого старшого брата, але вiд опору Святополку вiн практично вiдразу ж вiдмовився, заявивши, що нiколи не пiднiме руки на людину, яку вiн шанує, як рiдного батька. Увiрвавшись у шатро, пiдiсланi Свя- тополком убивцi пронизали Бориса своïми списами, а пiсля короткоï боротьби вбили його вiрного слугу угорця Георгiя, вони його обезголовили (таким чином люди Святополка заволодiли золотою гривнею, яка висiла на шиï Георгiя, подарунком Бориса). Незабаром, однак, виявилося, що зброя вбивць лише поранила Бориса. Поклавши тяжкопоранену жертву на вiз, люди Святополка вiдвезли ïï до свого господаря. Святополк, не змiнюючи свого рiшення, наказав добити брата…
Пiсля цього прийшла черга iншого брата Святополка Глiба. Святополк обманом викликав його до себе, вiдправивши листа, в якому говорилося, що батько, князь Володимир, помирає й бажає бачити його (на момент написання цього листа Володимир був уже мертвий). Повiривши написаному, Глiб iз невеликим загоном вирушив до Києва на кораблi, але незабаром його наздогнала послана Святополком погоня, нею керувала близька людина окаянного князя якийсь Горясер. Убивць було набагато бiльше. Добре розумiючи безперспективнiсть боротьби, Глiб, як i Борис свого часу, вiдмовився вiд опору. Вiн наказав своïй невеликiй дружинi покинути його i залишився на кораблi зi своïм кухарем Торчином. Захопивши корабель, Горясер i його люди наказали Торчиновi вбити Глiба, попередивши кухаря: якщо той вiдмовиться, то помре разом зi своïм господарем. Вiддавши перевагу ганебному життю, а не чеснiй i мужнiй смертi, Торчин своïм ножем перерiзав Глiбовi горло… Через деякий час
Святополку Окаянному вдалося реалiзувати свiй план i щодо третього брата Святослава, який був тодi господарем всiєï древлянськоï землi. Як i Борис, князь Святослав заздалегiдь дiзнався про намiр Святополка вбити його i, не бажаючи випробовувати долю, вирiшив тiкати до Угорщини. Проте, незважаючи на це, врятуватися Святослав не змiг. У Карпатських горах його також наздогнала святополкова погоня…
Про лиходiйства Святополка Окаянного незабаром дiзнався новгородський правитель Ярослав (майбутнiй правитель Киïвськоï Русi Ярослав Мудрий), який, маючи за собою серйозну силу новгородську та варязьку дружини, вирiшив покласти край суспiльному злу, яке чинив старший син князя Володимира. 1016 року вiйсько Ярослава розгромило вiйсько Святополка та вступило до Києва, де
сам Ярослав, i це пiдтримала частина киян, став великим князем. Проте 1018 року Святополк, покликавши на допомогу свого тестя польського короля Болеслава Хороброго, розгромив дружини Ярослава й повернувся на батькiвський престол.
Якщо вiрити певним джерелам, вiдносини мiж родичами-союзниками не склалися. Братовбивця мав серйознi пiдстави пiдозрювати короля-тестя в прагненнi узурпувати владу в Киïвськiй Русi, тому вiддав таємний наказ бити полякiв скрiзь i за будь- якоï можливостi. Натрапивши на яскраво виражену ворожiсть мiсцевого населення, поляки разом зi своïм королем незабаром повернулися на батькiвщину, сильно послабивши цим невдячного королiвського зятя. Сприятливою для себе ситуацiєю скористався Ярослав, який 1019 року розгромив загони Святополка. Святополк Окаянний, зазнавший поразки (як незабаром з'ясувалося, остаточно), втiк до Польщi, де невдовзi й помер за загадкових обставин. Так Ярославу пiд час кровопролитноï вiйни вдалося назавжди позбутися сильного й небезпечного ворога.

ВЕРСIЯ ПЕРША (ТРАДИЦIЙНА) orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15814