СТВОРЕННЯ IСТОРИЧНОÏ МIФОЛОГIÏ РОСIЙСЬКОÏДЕРЖАВИ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15874


Ще за часiв князювання Василя III (15051533) в Московiï зародилася iдея величi, яку висловив представник Московського православ'я монах Фiлофей: Два Рима впали, а третiй стоïть, а четвертому не бути. З цього часу в московитiв зароджується думка всемогутностi й богообраностi, що Москва третiй i останнiй Рим. Цi думки поширювались i утверджувались у Московiï. Скiльки кровi було пролито московськими князями, а пiзнiше царями заради цiєï iдеï-маячнi.
За царювання Iвана IV (Грозного) претендування Московiï на спадщину не тiльки Киïвськоï Русi, а й Вiзантiйськоï iмперiï посилюються. Так, за переказами, шапка Мономаха, буцiмто подарована киïвському князю Володимиру Мономаху його дiдом базилевсом Константином IX, була символом передачi влади Вiзантiєю Киïвськiй Русi. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрiй Довгорукий, то наявнiсть у Московiï цiєï шапки є доказом спадкових прав московських правителiв не тiльки на Киïвський великокняжии престол, а й на спадщину колишньоï Вiзантiйськоï iмперiï. Далi було складено капосний заповiт Володимира Мо- номаха про передачу спадкоємних прав синовi Мономаха Юрiю Довгорукому, пiдкорювачу так званоï Залiськоï зем- Л1- Усе це було вигадкою. Насправдi шапка Мономаха бу- ла золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Iвану Калитi (13191340), який використав ïï для свого звеличення (Логвин Ю. Кобила, Калита i тюбетейка Моно- маха // Час. Киïв, 1997, 27 березня).
Iван IV (Грозний) уперше 1547 року вiнчався в церквi з титулом Московського царя як наслiдувач грецьких i римських iмператорiв. Iз 37 пiдписiв, що скрiпили грамоту, прислану з Константинополя в Москву, 35 виявилися пiдробленими. Так Iван Грозний став спадкоємцем вiзантiйських iмператорiв. Так узаконили брехню.
Масову державну фальсифiкацiю iсторiï свого народу почав Петро I. Вiн уперше 1701 року видав указ про вилучення в покорених народiв усiх письмових нацiональних пам'яток: лiтописiв, хронографiв, хронiк, давнiх iсторичних записiв, церковних документiв, архiвiв тощо. Особливо це стосувалося Украïни-Русi.
1716 року Петро I знiмає копiю з так званого Кенiгсберзького лiтопису, де було показано об'єднання давнього лiтописання Киïвського й Московського князiвств i обґрунтовувалась єднiсть слов'янських i фiнських земель. Однак доступу до копiï- фальшивки, як i до самого оригiналу, не було.
Ця Петрова фальсифiкацiя стала основою для подальших фальсифiкацiй написання так званих загальноруських лiтописних зводiв, у яких обґрунтовувалось право Московiï на спадковiсть Киïвськоï Русi. На основi цих фальсифiкацiй 22 жовтня 1721 р. Московiя оголосила себе Росiйською iмперiєю, а московитiв росiянами. Так украли в законних спадкоємцiв Киïвськоï Русi украïнцiв iсторичну назву Русь.
Петро I привiз iз вропи велику кiлькiсть спецiалiстiв, у тому числi й професiоналiв-iсторикiв, яких залучив до написання i фальсифiкацiï iсторiï Росiйськоï держави.
Для цього кожний iноземець, що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державноï таємницi й зобов'язувався нiколи не виïжджати за межi Москов- ськоï держави. Виникає питання, якi можуть бути державнi таємницi при обробцi росiйськоï iсторiï давнiх часiв? У будь-якiй цивiлiзованiй європейськiй краïнi через 3050 рокiв розсекречуються всi архiви.
Росiйська iмперiя дуже боïться правди про своє минуле. Смертельно боïться!
Пiсля Петра I, який перетворив Московiю на Росiйську державу, елiта Московiï почала замислюватися над необхiднiстю створення цiлiсноï iсторiï власноï держави. За цю справу ретельно взялася iмператриця Катерина II (1762 1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядовоï татаро- монгольськоï знатi. Катерина II, по-європейськи освiчена людина, ознайомившись iз архiвними першоджерелами, звернула увагу, на те, що вся iсторiя держави тримається на словеснiй билиннiй мiфологiï й не має доказовоï бази.
Тож Катерина II своïм указом вiд 4 грудня 1783 р. створює Комiсiю для складання записок про древню iсторiю переважно Росiï пiд керiвництвом графа А. П. Шувалова, в ïï складi 10 видатних iсторикiв. Головне завдання комiсiï полягало в тому, щоб за рахунок переробок лiтописiв, написання нових лiтописних зводiв та iнших фальсифiкацiй обґрунтувати законнiсть привласнення Московiєю iсторичноï спадщини Киïвськоï Русi та створення iсторичноï мiфологiï держави Росiйськоï. Комiсiя працювала 10 рокiв. 1792 року Катерининська iсторiя побачила свiт. Робота комiсiï проводилася за такими напрямками:
збiр всiх письмових документiв (лiтописiв, архiвiв тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром I. Збирання матерiалiв проводилось не тiльки зi своєï краïни, а й iз iнших Польщi, Туреччини та iн.;
вивчення, фальсифiкацiя, переписування або знищення iсторичних матерiалiв. Так були переписанi лiтописи: Слово о полку Iгоревiм, Повiсть минулих лiт, Лаврентi- ïвський лiтопис та багато iнших. Деякi лiтописи переписувалися по декiлька разiв, а оригiнали знищували або засекречували. Так засекретили Скiфську iсторiю А. I. Лизлова, що була видана 1776 i 1787 рр., Iсторiя Росiйська iз найдавнiших часiв В. М. Татiщева, видана 1747 р. У Скiфськiй iсторiï А. I. Лизлова вказується, що жителi Московiï це окремий вiдособлений самобутнiй народ, який нiчого спiльного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;
написання нових загальноруських зводiв, якi писалися у XVIII ст., а представлялися, що вони XI, XIII, XIV столiть. Усi цi зводи проповiдували загальноруську iдею. Це тодi, коли на Киïвськiй землi жили слов'янськi племена (поляни, деревляни, сiверяни та iн.), якi вже були християнами, а в Залiськiй землi жили фiнськi племена (мурома, ме- ря, весь, мокша та iн.), якi були напiвдикими, i цi племена не мали в iсторiï нiчого спiльного аж до XVI ст.;
обґрунтування єдностi Киïвськоï Русi й фiнських племен, для чого було написано тисячi рiзних зводiв. Усi цi зводи й лiтописи, як вказується в романi-дослiдженнi В. Бiлiнського, є тiльки в переписаному виглядi, жодного оригiнала. Жодного! Усе це вказує на неймовiрну за масштабами безсоромнiсть i нахабнiсть, фальсифiкацiю при створеннi iсторiï Росiйськоï держави.
Не можна вiчно жити в брехнi!
Настав час, щоб украïнськi iсторики написали правдиву iсторiю Украïни, яка б ґрунтувалась не на фальсифiкованих Катериною II лiтописах i заново написаних у XVIII столiттi загальноруських лiтописних зводах, а на iсторичних фактах, зафiксованих у документах, в тому числi таких краïн, як Польща, Туреччина, Грецiя, Iран та iн. Люди повиннi знати правду[1].
Ярослав ДАШКЕВИЧ
]*>left size=]*>1 width=]*>33% /> [1] Стаття з книжки Ярослав Дашкевич Учи неложними устами казати правду, Темпора, 2011. Друкується з дозволу видавництва Темпора та Iнституту украïнськоï археографiï та джерелознавства iм. М. Грушевського

СТВОРЕННЯ IСТОРИЧНОÏ МIФОЛОГIÏ РОСIЙСЬКОÏДЕРЖАВИ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15874