<< Главная страница

СЛОВО ДО ЧИТАЧIВ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15749


Як сталося так, що Киïв мать городов русских став столицею Украïни? Дитяче, здавалося б, запитання. Але в ньому озвучена суть грандiозноï пiдмiни понять, масштабноï iсторичноï фальсифiкацiï, що має кiлькасотрiчну iсторiю.
Насправдi Киïв мать городов русЬких. Саме так звучить вiдома фраза з Повiстi врем'яних лiт Нестора- лiтописця. От вам i сила м'якого знака! Незважаючи на бажання позбавити один народ його iсторiï, а iнший цiєю ж iсторiєю надiлити, м'який знак уцiлiв i пробився через тисячолiття. Руська правда повертається.
Чому Росiя досi крiзь зуби визнає iснування незалежноï Украïнськоï держави та самодостатньоï украïнськоï нацiï? Усе просто. Визнання за Украïною ïï тисячолiтньоï iсторiï пiдриває iмперський iнстинкт Росiï.
IX столiття було перiодом, коли виникали великi державнi утворення, зокрема Нiмеччина та Францiя. Можна зрозумiти бажання Росiï стати на котурни в один ряд iз ними. Пiсля 90-х ця краïна активно нарощувала м'язи, а коли вертикаль була вже створена i всi матерiальнi ресурси узурповано, верхiвцi здалося, що настав час наростити трохи iсторiï. Тепер ïм не страшно влiзати на територiю Украïни та Бiлорусi, адже вони вже добре попрацювали тут економiчно. Але сама iсторiя протестує проти цiєï експансiï. На завадi приєднання
Росiï до перелiку найдревнiших європейських держав стоять деталi. То чом би не забрати в украïнцiв кiлька столiть ïхньоï iсторiï? Усе одно вони нею не користуються… Росiя хоче прихопити трохи нашоï iсторiï ще й тому, що вона погано лежить . Так само, як УПА свого часу була армiєю без держави, так i украïнська iсторiя сьогоднi без держави, позбавлена механiзмiв державного захисту.
Попри вiддаленiсть у часi княжоï доби, вона дає ключ до розумiння трагедiй, що спiткали нашу землю в XX столiттi. Адже природа тих катаклiзмiв проста й водночас дуже жорстока: украïнську нацiю намагалися винищити в тому числi як доказ значно бiльш раннього великого злочину вкраденоï iсторiï.
Уважне прочитання процесiв, що вiдбувалися та вiдбуваються на пострадянському просторi, переконує мене в тому, що боротьба точиться не лише за ресурси. Насамперед за мiсце в iсторiï. Нафта- газ це, звiсно, важливо, але iдентичнiсть приховує в собi значно бiльший енергетичний ресурс.
Саме iсторiя є найпотужнiшим джерелом украïнськоï iдентичностi. Тому режими, що на рiзних етапах в той чи iнший спосiб здiйснювали окупацiю Украïни, вважали небезпечними та небажаними для себе тi iсторичнi перiоди, якi давали силу украïнству. Чому за новiтнiх часiв табуйованими стали теми украïнського буржуазного нацiоналiзму та УПА? Бо i в першому, i в другому випадках це були очевиднi прояви того нацiонального характеру, який абсолютно не узгоджувався з образом радянськоï людини. Водночас, далекi князi були безпечною iсторiєю, i на основi сформованих ще за часiв Росiйськоï iмперiï мiфiв начебто прив'язували братнi народи до спiльноï колиски. Але вже тодi при бiльш детальному та прискiпливому вивченнi питання ставало очевидним: iсторiя Украïни та
Росiï це двi Рiзнi iсторiï. I так само, як рiзнi родини з вiдомого роману Льва Толстого, Украïна та Росiя нещасливi кожен по- своєму. Прагнення за будь-яку цiну подолати цю Iнакшiсть великою мiрою спровокувало украïнськi трагедiï: розподiл Росiï з Польщею Гетьманщини, пiдпорядкування Киïвськоï митрополiï Московському патрiархату, знищення Гетьманщини та Сiчi, Валуєвський циркуляр про заборону украïнськоï мови i кривавi подiï XX столiття.
Свого часу Джеймс Мейс сказав: Украïна досi переживає бiблiйнi трагедiï. Згодом, пригадавши цi слова, я довго мiркувала над ними. Що саме Джеймс мав на увазi? На жаль, сьогоднi ми про це його вже не запитаємо… Але припускаю, що йшлося про трагедiю Каïна та Авеля, драму цiннiсного розколу. Цю трагедiю Украïна переживає вже протягом майже тисячi рокiв. Ще вiд часiв Андрiя Боголюбського. З погляду украïнцiв, вiн вчинив тяжчий грiх спалив батькiвську хату (мiсто Киïв) та винiс iз неï одну з головних святинь Владiмiрську (а в оригiналi Вишгородську) iкону. А для Росiï Боголюбський герой та канонiзований святий. Уже на цьому етапi грандiозний цiннiсний розкол мiж братами.
Чи реально його подолати? Перефразовуючи класика, перш нiж знайти нову спiльну платформу, нам потрiбно роз'єднатися.
Тепер, коли минули столiття, украïнцi мають право нарештi нацiоналiзувати свою давно вiдчужену iсторiю. Повернення до правди вирiшальним чином вплине на спiвiснування двох народiв. I кращого рецепту, анiж максимально вiддалитися на безпечну вiдстань, вiдчути себе повноцiнними органiзмами з усiма належними ïм функцiями, особисто я не бачу. Складна робота. Але iнакше вiктимна близькiсть до Украïни й надалi спокушатиме Росiю. Думаю, заклик Миколи
Хвильового Геть вiд Москви![1] саме звiдси. Вiн був продиктований тривогою Хвильового щодо тiєï надмiрноï, аж до неприродностi, близькостi з Московiєю. Близькостi, яка була i є постiйним джерелом небезпеки. Так буває, коли омела витягує з дерева всi життєвi соки.
Пропагандистське братерство це своєрiдний оптичний обман, жертвою якого став, зокрема, Володимир Винниченко, котрий вважав, що украïнцям армiя не потрiбна, бо росiяни, мовляв, нашi брати… Украïнi дорого довелося заплатити за це… Але iсторичнi уроки не вивченi. Тому сьогоднi знову багато хто вiрить у те, що Украïнi без Росiï нiяк i нiкуди. I не лише сусiди навiвають нам цi рожевi сни. Вина за суспiльну оману лежить i на багатьох сучасних полiтиках дядьках отечества чужого.
Мислячi росiяни також розумiють природу так званого братерства. I досi в колi росiйських лiбералiв iснує надiя та переконання, що Украïна повинна вирватися з нашоï тiнi, з нашоï кишенi, з нашого тяжiння, наголосила пiд час нещодавньоï зустрiчi з Лiтньою школою журналiстики та редакцiєю Дня авторитетний росiйський науковець Лiлiя Шевцова. Майбутнє Украïни це, звичайно, членство в вропi.
Нехай навiть коло людей, що мислять такими категорiями, в Росiï доволi обмежене, але вони є. I вони розумiють, що повернення Украïни до вропи це єдиний шанс на порятунок не лише для нас, а й для них. Саме це я мала на увазi, коли ще 2003-го року в передмовi до книги з компромiсною назвою Двi Русi писала: Чим Украïна може допомогти Росiï? Можу припустити, що це питання багато кому здалося аж надто зухвалим. Але як тодi, так i нинi я вважаю, що Украïна може допомогти Росiï. Насамперед, розвитком справжньоï демократiï, поверненням до iдентичностi, а значить до вропи. Це чи не єдиний шанс подолати iмперськi комплекси Росiï, якi спрямовують енергiю цiєï величезноï держави в хибне русло. Тiльки позбувшись старих мiфiв та лжеконструкцiй на зразок Третьего Рима чи Русского мира, Росiя нарештi вiзьметься за свою домашню роботу, якоï накопичилося чимало. Можливо, тодi ïï елiти всерйоз замисляться над тим, щоб, як дивно це б не звучало, пiти шляхом Сполучених Штатiв Америки та замiсть квазiфедеративного устрою з вертикальною основою побудувати горизонтальну федерацiю. Iнодi кажуть, що Росiя боïться справжнiх реформ, бо щоразу вони, мовляв, завершувалися розпадом то Росiйськоï iмперiï, то Радянського Союзу. Менi здається, що вiдкладання реформ бiльш небезпечне. Реальна федерацiя, в якiй Казань, Грозний i Махачкала будуть на правах штатiв у США або краïн-членiв С, заспокоïло би бунтiвнi регiони та дало б новий поштовх для розвитку всiєï Росiï. Скептики скажуть: химера. На сьогоднi так. Але шанс є. Ми не можемо заборонити Росiï конструювати ïï iсторичнi мiфи, але, бажаючи ïй добра, бачимо iнший шлях.
Та навiть за умови усвiдомлення взаємних вигод розлучення з iмперiєю для Росiï рiч болiсна. Чим жити? Хоча напiвсерйозно- напiвжартома можна сказати: у час, коли весь свiт захоплюється теорiєю та практикою омолодження, хiба не привабливою є перспектива стати на 400 рокiв молодшою?..
Для бiльшостi росiян така дрiбниця, як прийменник в замiсть на вiдносно Украïни досi бар'єр. Багато хто до його подолання просто не готовий. Що вже говорити про iншi, бiльш сутнiснi речi? Але вропа також пройшла цей шлях. Вона позбавлялася деструктивних мiфiв. вропейськi народи
Q
Витоки
ЕФЕКТ ВИСОКОГО НЕБА
День публiкує лекцiï професора, доктора фiлософських наук Сергiя Борисовича Кримського про скарбницю воiстину свiтового значення Софiю Киïвську. Ми вiдвiдали разом iз нашим постiйним автором цю пам'ятку давньоруського зодчества. Цикл незвичайний тим, що вдумливий, мудрий фiлософ буде проводити iмпровiзованi бесiди, використовуючи своï знання про пам'ятки архiтектури, топонiмiку Києва Другого русалима. Ми йшли до цих лекцiй багато мiсяцiв, зрештою знайшовши потрiбний контекст, в якому буде розгорнута своєрiдна антологiя софiйностi (мудростi) минулих столiть на тлi знакових пам'яток культури столицi Украïни.
]*>left size=]*>1 width=]*>33% /> [1]У минулорiчнiй статтi професора, доктора юридичних наук Володимира Васи- ленка в Днi є такий фрагмент: Украïнiзацiя торкалася не лише царини застосування украïнськоï мови, а й охоплювала iншi ключовi сфери суспiльного життя. Зокрема, у процесi украïнiзацiï, яка здiйснювалася пiд проводом КП(б)У за активноï участi 0. Шумського та М. Скрипника, вiдбувався культурний ренесанс європейського зразка i формувалися вiдмiннi вiд росiйських культурнi традицiï, якi орiєнтувались на психологiчну вропу пiд гаслом Геть вiд Москви (М. Хвильовий), створювалася нацiональна система освiти (Г. Гринько), обґрунтовувалась економiчна концепцiя, згiдно з якою Украïна мала бути автономним економiчним органiзмом (М. Волобуєв).

СЛОВО ДО ЧИТАЧIВ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15749


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация