<< Главная страница

Сивоок orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15868


Багато уваги в романi Диво придiлено психологiï митця. Особливо прикметнi щодо цього сторiнки, на яких iдеться про барви свiту, що ïх вiдкриває для себе майбутнiй майстер Сивоок. Сприйняття кольору Сивооком вiдтворене надзвичайно Цiкаво: його душа переймається здивуванням-захоплен- ням, з якого, зрештою, й постає диво Киïвськоï Софiï. П. Загребельний виразно акцентував на волелюбствi, внутрiшнiй незалежностi митця, його унiкальнiй самодостатностi. Це та свобода, яку дарує людинi ïï генiй. I нiхто вiдiбрати ïï не в силi. Митця можна позбавити життя (як це, зрештою, й робить князь Ярослав), але не свободи. Отож дивом у романi є не тiльки Софiя, а й талант Майстра, який ïï створив.
Сивоок у П. Загребельного це апофеоз мистецькоï незалежностi. Саме цiєю бунтiвливою (якщо хочете антито- талiтаристською!) iдеєю пронизанi такi роздуми Сивоока, як, для прикладу, ось цей: Ото тiльки й мистецтво, як незвичне. Владi це не до вподоби. Владi миле усталене, вона тяжiє до зоднаковiння всього на свiтi, бо тiльки тодi сподiватися може на непохитнiсть. А краса лише в неоднаковостi. У таких мiркуваннях легко впiзнається дух украïнських 1960-х рокiв: пафос неповторностi (iндивiдуального таланту, кожноï смертноï людини) вельми характерний для творчостi В. Симоненка, Лiни Костенко, I. Драча…
Драматичним у романi Диво є образ професора Отави, захисника Киïвськоï Софiï в часи гiтлерiвськоï окупацiï. Один з епiзодiв, що стосуються iсторiï цього героя, цiкаво прокоментував сам автор (маючи на увазi зiзнання Отави, що вiн винен у загибелi Михайлiвського собору): Коли вже роман вийшов у свiт, менi розповiли, що в Києвi до вiйни жив професор Моргiлевський, великий знавець iсторiï архiтектури. Коли Постишев вирiшив знищити Михайлiвський Золотоверхий, то прикритися задумано було iменами вчених. Iгор Грабар дав телеграму, що собор не має iс- торико- культурноï цiнностi. Прийшли й до Моргiлевського: Пiдпишiть i Ви . Вiн пiдписав, а наступного дня прийшов на лекцiю, став на кафедру i сказав: Дiти моï, вчора я скоïв найстрашнiший свiй грiх. I заплакав. Пiд час окупацiï професор залишився в Києвi. Нiмцi схиляли його до спiвробiтництва, але вiн не пiшов на це i невдовзi помер з голоду. Свого Отаву я писав iз Моргiлевського, не знаючи, що такий чоловiк був на свiтi!

Сивоок orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15868


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация