ШЛЯХ ДО СЛАВИ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16033


Чому саме Бандера став найвiдомiшим оунiвським дiячем, символом украïнського нацiоналiзму, вiдсунувши на заднiй план таких видатних особистостей, як вген Коновалець чи Роман Шухевич, не кажучи вже про iншi, менш
помiтнi фiгури? У цьому теж можна розгледiти певну загадку чи мiстику.
До кiнця 1935 р. Степан не був таким вiдомим. Однак саме в кiнцi 1935-го першiй половинi 1936 pp. про нього почали багато говорити й писати. Цьому сприяли два судовi процеси варшавський та львiвський.
Пiсля арешту 14 червня 1934 p. С. Бандеру почали допитувати, але слiдству було важко знайти на нього якийсь компромат. Сам же ватажок ОУН мужньо тримався, нiчого не виказуючи. Як i багато iнших його арештованих товаришiв. Здавалося, iнкримiнувати йому якусь протизаконну дiяльнiсть не вдасться. Тим паче, що таке було не вперше: перед тим кiлька разiв Степана заарештовували, але потiм вiдпускали. Вiн справдi був чудовим конспiратором. Нiхто навiть не здогадувався, що цей невиразний студент полiтехнiки є крайовим провiдником ОУН. Однак стався збiй. У другiй половинi 1934 р. до рук чеськоï полiцiï потрапили органiзацiйнi архiви ОУН архiв Сеника. За нього вiдповiдали Омелян Се- ник та Ярослав Барановський. Через певний час цей архiв потрапив до рук польськоï полiцiï.
Загалом справа архiву Сеника є однiєю з найзаплутанiших в iсторiï ОУН. До сьогоднi правду так i не з'ясували. Пiдозрювали, що цей архiв здав Я. Барановський. До того ж з'ясувалося, що його брат був агентом-провокатором польськоï полiцiï. Те, що архiв Сеника потрапив до полякiв, завдало неабиякоï шкоди ОУН. Це допомогло польськiй полiцiï викрити, що С. Бандера є крайовим провiдником. Саме в такiй iпостасi вiн i постав у Варшавi на судовому процесi проти 12 оунiвцiв, який вiдбувся з 18 листопада 1935 р. по 13 сiчня 1936 р.
Головним звинуваченням на цьому судi було вбивство Б. Пе- рацького. Влада хотiла показати, що оунiвцi обмеженi та жорстокi терористи. Не дивно, що цей судовий процес широко висвiтлювала польська преса. Однак все вийшло навпаки. Вра-
зила поведiнка Бандери. Вiн дав зрозумiти, що не вважає себе громадянином Польщi й не визнає польських законiв. На запитання про громадянство вiдповiв: Украïнське. Також вiдмовився говорити польською мовою, сказав, що спiлкуватиметься украïнською. Такi самi заяви зробили бiльшiсть пiдсудних.
Степановi заборонили виступати украïнською. Iнодi силою виводили iз зали. Сам процес набув скандального характеру й фактично скомпрометував польську владу. На ньому Бандеру приговорили до смертноï кари. Вiн прийняв вирок словами Хай живе Украïна!. Правда, потiм його замiнили довiчним ув'язненням.
Проваливши судовий процес у Варшавi, польська влада спробувала взяти реванш у Львовi. З 25 травня по 26 червня 1936 р. вiдбувався суд, де оунiвцiв звинуватили у вбивствi своïх: директора украïнськоï Академiчноï гiмназiï у Львовi Iвана Бабiя та студента Якова Бачинського. Цi вбивства, особливо I. Бабiя, неоднозначно сприйняли в украïнському середовищi Польщi. Тому сподiвалися, що оунiвцi постануть тут у вкрай невигiдному для них свiтлi. Однак С. Бандера сказав, що Я. Бачинського вбили за те, що той став провокатором-донощиком, а I. Бабiй не лише спiвпрацював з польською владою, а й намовляв учнiв своєï гiмназiï доносити полiцiï.
У Львовi пiдсудним дозволили виступати украïнською мовою. Це вони використали повною мiрою для пропаганди iдей ОУН. Вражав своєю поведiнкою та словами Бандера. Дехто навiть казав, що вiд нього йшла якась надзвичайна сила. Був навiть випадок, коли в залi суду всi в тому числi й полiцейськi, суддi встали, вiтаючи провiдника ОУН. Польський часопис Ойчизна так писав про нього: Вiн низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, одягнений у чорне вбрання. Поводиться вiльно й починає зiзнаватися зрiвноваженим голосом. Думки виявляє в яснiй формi, з них видно, що це iнтелiгентна людина. Його зiзнання роблять помiтне враження. Цiлий зал iз зацiкавленням слiдкує за зiзнаннями Бандери. Вiдчувається, що ця людина цiлком не подiбна до бiльшостi пiдсудних.
Промовистим було останнє слово Бандери. Його варто навести хоча б частково: Прокурор сказав, що на лавi пiдсудних засiдає гурт терористiв i ïх штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцiєю всi дiлянки нацiонального життя. Про цi акцiï менi не дали говорити, навiть про мою власну дiяльнiсть… З розправи виходило б, що ОУН зводить свою дiяльнiсть головно до бойових акцiй. Заявляю, що бойова акцiя не є єдиною i не є найпершою, але рiвнорядною з iншими дiлянками. Тому, що в цiй залi розглядали атентати, якi виконувала Органiзацiя, мiг би хтось думати, що Органiзацiя не рахується з людським життям взагалi i навiть з життям своïх членiв. Коротко скажу: люди, якi весь час у своïй працi є свiдомi, що кожноï митi можуть самi втратити життя, такi люди бiльше, нiж хто-будь iнший, умiють цiнити життя. Вони знають його вартiсть, ОУН цiнить дуже високо життя своïх членiв, але наша iдея є в нашому поняттi така велична, що, коли йде про ïï реалiзацiю, то не одиницi, не сотнi, але й тисячi жертв треба посвятити, щоб ïï зреалiзувати. Вам найкраще вiдомо, що я знаю, що наложу головою, i вiдомо вам, що менi давали змогу моє життя рятувати. Жиючи рiк з певнiстю, що я втрачу життя, я знаю, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часi життя втратити.
Гадаю, тут С. Бандера не лукавив. Та й, власне, для чого?

ШЛЯХ ДО СЛАВИ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16033