<< Главная страница

СЕ A3 ПИСАЛ ГРЕШНЫЙ, МОЛЯСЯ БОГУ И ПРЕЧИСТОЙ, або ПродряпанI хронIки СофIйського собору orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15820


Живу iсторiю давнiх храмiв зберiгають стiни, вкритi графiтi, написами й малюнками, продряпаними гострим предметом (ножем, голкою, писалом) на тинь- ку або фресцi. Особливий iнтерес для епiграфiстiв спецiалiстiв з ïхнього вивчення становлять написи з датами, згадками про вiдомих iсторичних осiб та подiï. Проте й iншi види написiв додають чимало цiкавих штрихiв до картини життя парафiян, священикiв i гостей храму.Протягом семи з половиною вiкiв з XI до XVIII ст. люди вирiзали на стiнах Софiï Киïвськоï молитовнi звернення, свiдчили про своє паломництво до святинi, згадували по-
дiï, що ïх хвилювали. У XVIII ст. стiни собору було потиньковано й розписано олiйними фарбами (щоправда, не всi вiдразуу храмi є графiтi, виконанi у 1712 та 1732 pp.). Олiя поклала край культурi графiтi (дряпати по нiй незручно, фарба кришиться, чiткi прорiзи не виходять) i приховала написи вiд пильного ока потенцiйного дослiдника.
Завдяки реставрацiйним роботам середини XX ст. було розчищено великi дiлянки давнього стiнопису. Вiдкритими написами зацiкавився iсторик Сергiй Висоцький, який з 1957 р. почав систематично вивчати епiграфiчну спадщину Софiï. Дослiдження тривали 26 рокiв, було вiдкрито й опублiковано 311 графiтi. У деяких iз них зафiксовано подiï, якi пiдтверджують i уточнюють лiтописнi тексти (примiром, запис про смерть Ярослава Мудрого), а в деяких подiï, що в документах не згадуються (такi, як мир на Желянi або купiвля Бояновоï землi).
Праця С. Висоцького була настiльки вагомою, що пiсля його публiкацiй у наукових колах поширилася неофiцiйна думка, нiби все найважливiше й найцiкавiше з епiграфiчноï спадщини Софiï вже вiдкрито. Проте в Нацiональному заповiднику Софiя Киïвська знали: вивчено геть не все. Коли до заповiдника прийшов працювати молодий учений В'ячеслав Корнiєнко, який зацiкавився софiйськими графiтi ще у студентськi роки, виникла iдея доповнити опублiкований С. Ви- соцьким корпус графiтi. Нiхто й подумати не мiг, що роботи буде непочатий край…
Кандидат iсторичних наук, провiдний науковий спiвробiтник заповiдника В'ячеслав Корнiєнко дослiджує графiтi Софiï вже п'ять рокiв поспiль. Опублiкував присвячену ïм монографiю i кiлька десяткiв наукових статей. Курує його роботу доктор iсторичних наук, професор, завiдувачка вiддiлу науково-iсторичних дослiджень заповiдника Надiя Нi- кiтенко, автор смiливоï концепцiï щодо бiльш раннього датування зведення собору.
Якщо Сергiй Висоцький вивчав графiтi вибiрково, то В'ячеслав Корнiєнко планомiрно, сантиметр за сантиметром, дослiджує стiни храму, фiксуючи кожну трiщинку, вибоïну i, власне, прорiз. Вiд природи уважний до дрiбних деталей, тепер, вивчивши близько 2 500 графiтi у Софiï Киïвськiй i близько 500 у церквi Спаса на Берестовi, молодий учений iз легкiстю розрiзнить штрихи, умисно нанесенi людською рукою.
Не знаю, чи присвячу графiтi собору три десятки рокiв, як С. Висоцький, каже дослiдник. Сподiваюся, що вдасться закiнчити ранiше рокiв через п'ять- шiсть. На сьогоднi повнiстю дослiджено три вiвтарi основного ядра Софiï та близько половини ще одного вiвтаря. А є ще зовнiшнi та внутрiшнi галереï, хори, вежа. На нашу думку, загальна кiлькiсть графiтi буде в межах п'яти тисяч.
…I стiни заговорили…
Неможливо уявити собi, щоб у сучасному храмi хтось вирiзував написи на стiнах. Кажуть, що й у Давнiй Русi писання на стiнах переслiдувалося…
Ранiше був поширений такий погляд, уточнює В'ячеслав Корнiєнко. Вiн ґрунтувався на уставi князя Володимира, де рiзання стiн (так трактувалося продряпування графiтi) прирiвнювалося до розривання могил i каралося 20-ма ударами палицею.
Однак люди встигали надряпати досить великi тексти…
Це пояснювали так: люди стояли на службi, досить тривалiй, i з нудьги крадькома дряпали на стiнах. Проте бiльшiсть графiтi вiдразу впадають у вiчi, виконати ïх потайки у присутностi iнших неможливо. Ймовiрнiше, що написи виконувалися переважно тодi, коли служби у храмi не було, але люди мали доступ до собору.
Хто ж ïх залишав?
Будiвничi, прихожани, учнi школи, що дiяла при Софiï, навiть клiрики. У деяких записах зазначено, що ïхнi автори були ченцями. записи у вiвтарних частинах, куди мирян не допускали (хоча є не зовсiм пiдтверджена гiпотеза, що в XI ст. ще були винятки). Отже, ïх виконували iєреï.
Цiлком iмовiрно, що молитовний напис можна було замовити: частину графiтi виконано на високому професiйному рiвнi, причому видно, що писцi досить добре володiли книжною культурою, використовували цитати з рiзних гiмногра- фiчних творiв.
Бiльшiсть графiтi писали чоловiки. Утiм, є й кiлька записiв, зроблених жiнками. Зокрема, виявлено два графiтi, виконанi, на нашу думку, Анною Ярославною ще до ïï вiд'ïзду до Францiï. Там складна система доказiв: власне iм'я Анна, порiвняння динамiки почерку Ярославни на стiнi храму з ïï особистим пiдписом на грамотi Суассонському абатству, зв'язок iз образом св. Пантелеймона, який мав велике значення для Ярославичiв.
Що означало графiтi, яке складалося лише з iменi, як у випадку з гiпотетичним автографом Анни Ярославни?
Одна з найпоширенiших формул автографiчних записiв у Давнiй Русi писал такой-то. Нерiдко залишали тiльки iм'я, без дiєслова. записи розширенi: Се аз писал грешный, моляся Богу и Пречистой тощо. Десь у XVI ст. цю формулу змiнює фраза Был тут такой-то. Та це не просто автографи на згадку таким чином людина засвiдчувала або факт власного паломництва, або те, що особисто виконала напис, сподiваючись на допомогу у виконаннi молитовних побажань, висловлених у храмi.
Якi ще види графiтi iснують?
Переважно це, звiсно, молитовнi й пам'ятнi записи. Велику категорiю графiтi становлять записи рахунку поминальних служб на цi ряди вертикальних рисочок дослiдники донедавна не звертали уваги.
Знаходимо багато цитат, зокрема з творiв, що не дiйшли до нашого часу. Так, у Георгiïвському вiвтарi знайдено двi Херувимськi пiснi в редакцiях, яких немає в жоднiй письмовiй пам'ятцi. Можливо, це варiанти перекладу з грецького оригiналу, а розбiжностi зустрiчаються в мiсцях, особливо складних для точного перекладу.
багато записiв окремих лiтер i складiв у деяких випадках це фрагменти вправ для навчання грамотi, якi, вочевидь, писали школярi.
Знаходили ми й чимало малюнкiв. Найчастiше це хрести рiзних форм. Побутує думка, що хрест найпростiша форма молитви, яку навiть неписьменна людина може надряпати. Проте багато зображень виконано на такому високому художньому рiвнi, що важко припустити, нiби вони з'явилися випадково. Часто трапляються зображення тварин i птахiв.
Що це символи чи побутовi малюнки?
Багато зображень є символiчними. Так, павич, що схилив голову над чашею, символ вхаристiï. Якщо звернемося до апокрифiв (на Русi тодi не було чiткого розмежування мiж канонiчною i неканонiчною лiтературою), побачимо, що iз зайцями порiвнювали християн, якi втiкають вiд небезпек свiту цього i знаходять спасiння в Церквi. Отже, зобразивши зайця на фресцi пророка зекiïля, невiдомий автор, власне, назвав його християнином. На фресцi iз зображенням апостола Петра троє птахiв. Пам'ятаємо, що Христос сказав Петровi: тричi не прокукурiкає пiвень, як ти вiдречешся вiд мене. Щодо малюнкiв коня, собаки, кота точно сказати наразi важко.
Деякi малюнки супроводжуються текстом. Примiром, у Георгiïвському вiвтарi є комiчне зображення воïна з великою головою, на яку не налазить шолом, а поряд напис: Злой еде на войну. Слово злой означало поганий, нiкудишнiй. Це явна пародiя. Одним iз правил середньовiчноï пародiï було те, що глядач мiг легко впiзнати гротескний персонаж. Художник вправно зобразив конусоподiбний шолом, списа i круглий щит, завдяки яким зрозумiло, що на малюнку давньоруський дружинник.
На сьогоднi знайдено п'ять дитячих малюнкiв (це видно i за висотою розташування, i за технiкою виконання): двоє чоловiчкiв зi здiйнятими руками, один iз яких, мабуть, є воïном, людина на вiслюку (щоб було зрозумiло, вгорi дитина дописала Iа) i двоє вершникiв.
Цiкаво, що на однiй фресцi може бути близько сотнi графiтi, а на iншiй чотири-п'ять. Гадаю, це можна пов'язати з популярнiстю культу певного святого.
Чи iснувала церковна цензура для графiтi?
Так, написи, що не вiдповiдали церковним вимогам, затирали. У Софiï ïх знайдено наразi небагато, одну вдалося вiдновити: Грамоте обучаасия Фома евнух писал то. Поряд зображення собаки, по якому цензор прокреслив руки у жестi благословення (тобто не клясти автора, а помолитися за спасiння його душi). Можливо, саме вiн зазначив, що автором малюнку є Фома, а потiм розкаявся, що звiв наклеп… У Софiï
Новгородськiй цензор зопалу написав: Отсохни у тебя руки, а потiм, вочевидь, розкаявся в некоректностi й додав: Спаси, Господи, душу грешную.
Якими ще вiдкриттями тiшать вас розшифрованi графiтi?
Велику радiсть приносять графiтi, коли завдяки ïм вдається визначити, хто зi святих зображений на фресцi. Так, нещодавно виявилося, що на однiй з фресок св. Лев. Це Папа Римський, який жив у V ст., активно боровся з єресями, залишив багато творiв. Вiн сам-один вийшов назустрiч Аттiлi, коли той iз вiйськом готувався йти до стiн Риму, i умовив його вiдступити. Зображення в Софiï Киïвськiй свiдчить про те, що Папу шанували й у вiзантiйськiй церквi.
Проте геть дивовижне вiдчуття, коли внаслiдок нашоï роботи святий буквально повертається з небуття. Так, графiтi на однiй iз фресок повiдомило, що на нiй зображений Амон Олександрiйський, воïн- мученик. У сучасних святцях його не знайдеш, зате його згадують святцi X ст. i всевiй Кесарiй- ський: коли пiд час переслiдувань одного християнина катували, Амон зi своïми воïнами стояв на вартi бiля лобного мiсця. Побачивши, що бiдолаха вже готовий зректися Христа, вiн зiйшов на помiст, сповiдував християнство, за що був страчений, а пiзнiше вiднесений до лику святих.
Як вплинула на характер записiв драматична iсторiя собору: розграбування його ордами хана Батия 1240 p., столiття у занедбаному станi?
Графiтi свiдчать, що служби у храмi не припинялися навiть у роки, що вважаються перiодом пустки. в соборi напис, датований 12501260-ми pp. (на жаль, останню цифру збито). Минуло не так багато часу пiсля розгрому Києва а ми знову бачимо типовий поминальний напис. У другiй половинi XIII XIV ст. написiв не так багато, але вони є. Низка графiтi датована кiнцем XIV початком XV ст.: це тi ж таки молитовнi напи-
си, якi повторюють формули, що вживалися в дiючих храмах. Авторами багатьох написiв були представники духовенства.
У цей час через постiйнi набiги татар резиденцiю митрополита перенесли до Новогрудка пiд Вiльно столицю Великого князiвства Литовського. А на початку XV ст. з'явилися два митрополити в Москвi Фотiй, а в Новогрудку Григорiй Цамблак. У Софiï правили ïхнi намiсники, та, власне, кожен прагнув лише збагачення. До цього перiоду зараховуємо напис на пiвнiчному фасадi сходовоï вежi (у тi часи там був головний вхiд), виконаний фарбою по шару, розташованому пiд тиньком, що обвалився. Там написано: церковь тюжая, тобто сумна, скорботна. Цiкавий запис є в Георгiïвському вiвтарi: це посилання на книгу пророка Аггея, стих 16. Це звернення до євреïв, якi забули вiдбудувати русалимський храм, за це ïм усi нещастя. Автор графiтi прозоро натякав, зокрема й намiсникам, що всi лиха Руськоï землi, серед них i набiги татар, спричиненi тим, що митрополичий храм занедбаний.
Пiзнiше графiтi стає дедалi бiльше, ïхня кiлькiсть ще зростає у XVIXVII ст.
Про перiод, коли Софiєю володiли унiати, у православнiй лiтературi записано, що храм було розграбовано, служби в ньому не проводилися, паслися корови та кози. Проте кандидат iсторичних наук Наталя Синкевич знайшла документальнi свiдчення того, що за унiатiв у Софiï проводилися служби, дiяв монастир, унiатський митрополит навiть зумiв знайти деякi кошти, щоб розпочати вiдбудову храму. Про те, що Софiйський собор у цей час дiяв, свiдчать i графiтi на його стiнах.
Софiя об'єднувала найрiзноманiтнiших людей. Показово, що серед графiтi XVI XVII ст. є записи i православного, i католицького духовенства, i унiатiв, i протестантiв, i свiтських, i духовних осiб зокрема вiрменiв, полякiв, нiмцiв.
Написи XVIXVII ст. дають багато важливоï iнформацiï, у деяких згадуються вiдомi iсторичнi особи. Так, в апси- дi центрального нефа було виявлено автограф Антонiя Гре- ковича намiсника унiатського митрополита. Його втопили козаки в 1618 р.
Десь у другiй половинi 1650-х pp. написи на деякий час перестають з'являтися. Це пов'язано з добою Руïни. Те ж саме спостерiгаємо i в церквi Спаса на Берестовi. Ми не можемо чiтко визначити, що в цей час записи в соборi не робилися, та останнiй вiдомий нам запис XVII в. датований 1658 роком, потiм уже iдуть дати XVIII ст.
Особливу цiннiсть для дослiдникiв становлять графiтi з датами. Оскiльки настiннi написи зазвичай фiксували подiï по гарячих слiдах, найбiльш раннi з них дозволяють судити про вiк храму точнiше, нiж письмовi джерела, вiддаленi вiд подiй на десятилiття, а часом i на столiття.
Стосовно прочитання датованих софiйських графiтi розгорнулася суперечка, пов'язана насамперед iз уточненням часу закладення собору. Лiтописи фiксують два днi народження: Новогородський лiтопис 1017 p., Повiсть минулих лiт 1037 р. Проте В. Корнiєнко виявив низку раннiх дат, що суперечать iдеï заснування Софiï не лише у 1037, а й у 1017 р.
На сьогоднi найбiльш раннiм написом, що чiтко читається, є 1019 p., розповiдає вчений. запис, який, на нашу думку, могли виконати у 1018 p., проте остання цифра не збереглася, тож найбiльш пiзньою датою цього запису може бути i 1021 р. Хай там як, уже у другому десятилiттi XI ст. Софiя стояла i була розписана фресками. Цi дати перекреслюють i 1017 p., адже Ярослав не мiг створити такого грандiозного храму за декiлька рокiв. Крiм того, знайдено дати 1028 i 1033 р.
Найпалкiшi суперечки викликає графiтi, виконане на фресцi Св. Василiя Великого у Георгiïвському вiвтарi. На думку Н. Нi- кiтенко i В. Корнiєнко, воно мiстить дату 6530 рiк вiд створення свiту, тобто 1022 рiк, i супровiдний напис: О Пасце златой Гос- подственной дни прости (У 1022 р. в днi Золотого Господствен- ного Великодня будьте уважнi, пильнуйте). Цього року справдi збiглися два великi церковнi свята Великдень i Благовiщення, що називали iстинним, Господственним Великоднем i пов'язували iз цiєю подiєю друге пришестя Христа. Якщо, зробивши припущення, що Софiю було закладено i побудовано не пiзнiше цього року, взяти зазначенi у святцях дати освячення собору 4 листопада ill травня i накласти ïх на тогочасний календар, враховуючи, що такi урочистi акти здiйснювалися у недiлю, вийде, що храм було закладено 4 листопада 1011р., тобто ще за князя Володимира, а освячення престолу, яке ознаменувало вiдкриття собору, вiдбулося 11 травня 1018 р. Це означає, що Ярослав Мудрий не заклав Софiю, як розповiдають лiтописи, а тiльки завершив розпочате батьком у 10161018 pp., додавши в початковий проект кiлька змiн (примiром, власну усипальницю).
На користь цiєï версiï, на думку Н. Нiкiтенко, свiдчать i фрески собору, особливо свiтськi: ïхньою головною темою було прославлення князя Володимира та його дружини, вiзантiйськоï царiвни Анни, але не Ярослава Мудрого. й iншi аргументи (на жаль, обсяг i тематика статтi не дозволяють навести ïх усi). Проте визнати висновки спiвробiтникiв заповiдника Софiя Киïвська означає переписати пiдручники й довiдники, переглянути науковi погляди, якi досi здавалися неспростовними. Наразi маститi вченi до цього не готовi. Мiж опонентами точиться дискусiя, що стала особливо гострою останнiм часом, з огляду на те, що ЮНЕСКО внесло 2011 р. у Календар пам'ятних дат як ювiлейний для Софiï, а президент Украïни своïм указом затвердив святкування ювiлею на державному рiвнi.
До дискусiï залучено i деяких росiйських вчених, зокрема фахiвцiв з епiграфiки. У Софiï не так давно побували молодi дослiдники Сава Мiхеєв, Андрiй Виноградов, Олександра Свдоки- мова. Оцiнку результатам новiтнiх дослiджень графiтi, здiйснених ученими заповiдника, давали корифеï росiйськоï школи епiграфiки Тетяна Рождественська та Альбiна Мединцева. Своï
критичнi висновки вони презентували на круглому столi з проблем датування Софiï Киïвськоï, що вiдбувся у квiтнi цього року.
Чи правда, що в Росiï найсильнiша у свiтi школа епiграфiки? А що у нас iз фахiвцями у цiй галузi? запитую у В'ячеслава Корнiєнка.
В Украïнi пiсля С. Висоцького епiграфiкою майже нiхто не займався. Щоправда, кандидат iсторичних наук Тимур Бобровський опублiкував кiлька написiв, знайдених ним у киïвських печерах, якi вiн вивчає. Проте в нього немає наукових робiт, присвячених софiйским графiтi.
У Росiï справдi є своя школа. Т. Рождественська репрезентує Петербург, А. Мединцева Москву, вона дослiджувала графiтi Софiï Новгородськоï, написала про них монографiю. Не сказав би, що росiйська школа найкраща у свiтi, такi самi сильнi школи є й у краïнах Балканського пiвострова.
Проблема в тiм, що серйозно вивчати графiтi можна, лише постiйно перебуваючи в пам'ятцi, живучи в нiй. Вони не дослiджуються наскоком, чим, на жаль, грiшать молодi московськi епiграфiсти. Зазвичай ïхнi приïзди до Софiï Киïвськоï тривали кiлька днiв. Навiть О. Свдокимова, яка захистила кандидатську дисертацiю з грецьких графiтi, на моïй пам'ятi лише двiчi приïздила до Софiï.
Т. Рождественська й А. Мединцева бачили графiтi в оригiналi чи лише на фотографiях?
Т. Рождественська була тут 2007 р. Вона бачила напис О Пасце златой, але жодних суджень щодо нього не висловила. Пiзнiше у Тетяни Всеволодiвни виникли сумнiви. Спочатку вона стверджувала, що не iснує слова Пасце. Та коли я вказав ïй на приклади такого написання, зокрема, в пам'ятцi XI ст. Остромировому вангелiï, дослiдниця змiстила акцент на слово златой мовляв, так його почали писати лише в XIIXIII ст. Питання дискусiйне, з огляду на те, що ми не маємо достатньоï кiлькостi пам'яток XI ст. Одначе в графiтi часом фiксуються такi звороти, якi, згiдно з усiма вiдомими на сьогоднi правилами старослов'янськоï мови, траплятися не повиннi. Примiром, у Софiï Киïвськiй є кiлька графiтi, де слово много пишеться як мойого. Такоï форми у жоднiй лiтературнiй пам'ятцi немає…
Можливо, лiнгвiстам у майбутньому доведеться ревiзувати своï погляди?
Так сталося з новгородськими берестяними грамотами. Коли ïх вперше вiдкрили, було висловлено думку, що ïх писали малограмотнi люди. Проте сучаснi лiнгвiсти дiйшли висновку, що вiдсоток помилок у цих записах мiнiмальний, i вивели кiлька нових правил написання.
Варто зазначити, що Т. Рождественська бiльше уваги придiляла пiвнiчноруським говорам i пам'яткам епiграфiки, а вони дещо вiдрiзняються вiд пiвденноруських. Наразi в нас небагато матерiалiв, з яких можна судити про говiр Киïвськоï Русi, однак С. Висоцький вiдзначав велику кiлькiсть украïнiзмiв, повноголосся, яке зустрiчається набагато ранiше, нiж вважалося досi.
Чим рiзняться методики, якi використовували пiд час дослiдження софiйських графiтi С. Висоцький, росiйськi епiграфiсти, ви? УВнаслiдок чого виникли рiзночитання?
Методика i С. Висоцького, i наших росiйських колег полягає в тому, що спершу пропонується певний варiант прочитання. Напис фiксується з допомогою фото, пiсля цього виконується прорисовка. Сергiй Олександрович наводив прорiзи по фотографiях i вiдбiлював. Росiйськi епiграфiсти роблять прорисовки, проглядаючи фото на комп'ютерi вже у себе вдома. Проте й кiлька десяткiв фото не гарантують, що ти чiтко вiдрiзниш прорiз вiд дефекту. На екранi трiщина i гнiздо вiд соломи, що наклалися одне на одне, можуть здатися лiтерою а як перевiрити, коли поряд немає оригiнала?
Ми спочатку просто замiряємо й фотографуємо графiтi (використовуємо збалансоване, бокове освiтлення, бо в занадто яскравому свiтлi частина штрихiв може втратитися). Готову фотографiю порiвнюємо з оригiналом, розглядаємо штрихи пiд рiзними кутами так видно, де пошкодження випадковi, а де умиснi. Тiльки пiсля цього намагаємося вiдновити текст.
Вiдомо, що в давньоруських письмових джерелах цифри позначали лiтерами. ïх видiляли з тексту титлами, iнодi крапками. Проте А. Мединцева звертає увагу на те, що кiлька написiв, якi ви iнтерпретуєте як дати, титл не мають.
Писцi також iнодi забували поставити титло. А в епiграфiцi не завжди дiють норми книжноï писемностi. Крiм того, чи потрiбнi особливi позначки, якщо напис складається лише iз цифри? Примiром, на берестянiй iконцi, знайденiй у Новгородi, є дата 1029 р. без титл.
Ще один нюанс, зафiксований i в Софiï: якщо лiтеру написати в горизонтальному положеннi, це вказує на ïï цифрове значення. У чотирьох грецьких графiтi, датованих XI ст., трапляється лежача форма лiтери S зело. Ця лiтера на Русi використовувалася для письмового позначення цифри 6 або 6000, а от у словах вживалася в поодиноких випадках. Уже в пiзнiшi часи вона почала замiняти лiтеру 3. Спершу ж зело передавало звук [дз].
Як дослiдник я несу вiдповiдальнiсть за кожен штрих на моïй прорисовцi. Якщо вже дата виводиться, ïï ретельно, неодноразово вивiрено.
Росiйськi епiграфiсти згоднi з вашими украïнськими опонентами стосовно дня народження Софiï Киïвськоï. Що спонукає ïх дотримуватися бiльш пiзнього датування?
Те ж саме, що й наших украïнських опонентiв. На iм'я мiнiстра культури i туризму Украïни було написано листа вiд групи вчених iз Росiï, якi вважають, що святкування тисячорiччя Софiï Киïвськоï призведе до встановлення 1011 р. як офiцiйноï дати ïï заснування, а це змусить переглянути всю iсторiю культури Давньоï Русi. Але ж настав час переглядати. Якщо ранiше вважалося, що писемнiсть на Русi утвердилась лише в серединi
XI ст., то 13 липня 2000 р. в Новгородi було знайдено Новгородську псалтир триптих iз навощених табличок, що датується початком 990-х кiнцем 1010-х pp. Якщо зiставимо цю знахiдку з лiтописними згадками про те, що за Володимира почали вiдкривати школи, стане зрозумiло: десяти рокiв цiлком вистачило, аби виростити письменне, книжне поколiння. Теж саме i з новим датуванням Софiï, яке доводить факт розквiту культури Киïвськоï Русi не в серединi, а на початку XI ст.
Алiна БАЖАЛ 13 серпня 2010 р.

СЕ A3 ПИСАЛ ГРЕШНЫЙ, МОЛЯСЯ БОГУ И ПРЕЧИСТОЙ, або ПродряпанI хронIки СофIйського собору orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15820


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация