ПIД ЗНАКОМ ВIДРОДЖЕНОÏ ОСОБИСТОСТI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16003


Таким чином, переможена на полях битв, республiканська традицiя стає духовним поштовхом до нового полiтичного мислення та новоï лiтератури. Мiсце знищеноï вiйськовоï елiти посiдає елiта лiтературна (В. Липинський). Конституцiя Орлика свiдчить про народження модерноï концепцiï демократiï, при всiх зрозумiлих корекцiях на час (правова держава, парламентаризм, рiвнiсть, свобода слова, совiстi тощо), демократiï, заснованоï на древньому й шляхетному фундаментi давньокиïвського Гуманiзму. Поразка Козацькоïреволюцiï породжує також традицiю утопiчноï лiтератури украïнського Просвiтництва, вивершеноï в iдеï Горньоï Республiки Григорiя Сковороди, яка перекидає мiст вiд бароковоï та просвiтницькоï лiтератури до етики й естетики Романтизму. А Iван Котляревський пошле свого Енея з руïн Троï-Украïни на побудову Нового Мiста во-
лi. У цьому сенсi украïнське Просвiтництво закорiниться не у вольтерiвськiй лiнiï європейського Просвiтництва (з його рацiональним захистом освiченого деспотизму), а в лiнiï Руссо, iррацiонально чутливiй до нацiональних процесiв у новiй вропi, охопленiй вогнем революцiй проти монархiчноï влади.
Але хребтом цiєï концепцiйноï еволюцiï буде iсторiографiя: вiд козацьких лiтописiв, через Iсторiю Русiв, яка вiдтворить спадок Хмельницького та Мазепи в iдеï свободи як природного права людини, до Книг Буття украïнського народу Миколи Костомарова, з його проектом Федерацiï вiльних слов'янських народiв, до iсторiософiï Тараса Шевченка, який поставить на сторожi народу Слово. Власне, Шевченко стане одним iз перших поетiв слов'янського свiту, який не лише з нацiональних позицiй, а з позицiй гуманiстичних винесе смертельний вирок Iмперiï як iнфернальнiй машинi насилля, несумiснiй з людською духовнiстю, гiднiстю, творчiстю. Поет знiме ауру сакральностi з вiзантiйського Саваофа, який виявиться полiцiйним карателем народiв, i вiдкриє своïй нацiï перспективу майбутнього пiд знаком вiдродженоï особистостi, освяченоï справжнiм Богом, який карать i миловать не буде, бо ми не раби його ми люде. Вiдтак, при всiх вiдмiнних модальностях, ядром украïнського республiканського проекту, вiд XVII столiття до сьогоднi, завжди залишалась нацiональна iдея, яка осмислювала iсторiю не в месiанських, тобто надземних, а в конкретних гуманiстичних категорiях, тобто в категорiях людини, ïï iдентичностi, ïï права на особистий вибiр та вiдповiдальностi за цей вибiр перед суспiльством, перед його минулим i перед його майбутнiм.
Не випадково украïнськi змагання за незалежнiсть 1720-х рокiв Маланюк називає вогнем продовженоï Полтави. У межах однiєï тiльки Украïнськоï революцiï маємо спробу реалiзацiï двох державних проектiв: демократичноï соцiалiстичноï республiки в перiод Центральноï Ради та монархiчноï республiки пiд управлiнням Скоропадського. Але в обох випадках домiнуючим був принцип справедливостi державного впорядкування Украïни та паритетностi ïï статусу з iншими державами. Досить зацитувати слова М. Грушевського, сказанi 1917 року: Я не бажаю своєму народовi панування, бо вважаю, що панування деморалiзує, вироджує самого пануючого i не може бути поєднане з правдиво-демократичним устроєм....Я не хочу украïнського iмперiалiзму. I потiм: Теперiшнє украïнство се те, що було од вiкiв на украïнськiй землi: домагання для украïнського народу рiвного права з iншими народами права бути господарем на одвiчнiй своïй землi.
Символiчною є в перiод 19171920 рокiв як самоiдентифi- кацiя дiячiв Украïнськоï революцiï з феноменом Мазепи, з одного боку, так i актуалiзацiя в Росiï, як згадувалося на початку статтi, мазепинского вопроса, з другого. Так, генiальний графiк Нарбут, прибувши в революцiйний Киïв з Петербурга, називав себе мазепинцем i в модернiзованiй формi вiдроджував бароковий свiт мазепинськоï Украïни. I тому Мазепа такий близький нам, писала Олена Телiга, один з найяскравiших символiв Украïнськоï революцiï, чиє життя обiрветься пiд нацистськими кулями в 1942 роцi в Бабиному Яру, бо ритм його життя, його вiдчування i бажання були наскрiзь сучаснi i наскрiзь нашi своєю повнотою, i своïм невпинним шуканням прекрасного i величного для нашоï батькiвщини, безнастанно зазираючи в бездоннi очi смертi. А шовiнiстичний киïвський Клуб русских националистов, зi свого боку, 13 сiчня 1914 року надiслав телеграму до голови Ради Мiнiстрiв у Санкт-Петербурзi з катастрофiчним попередженням: Планы мазепинцев состоят в том, чтобы оторвать от России всю Малороссию вплоть до Волги и Кавказа и включить ее на федеративных началах как автономную единицу в состав Австро- Венгрии.
З росiйського боку вiдновилося протиставлення нашого, тобто доброго Богдана, злому, себто ïхньому Мазепi. Тiнi двох гетьманiв нiби розчахнули навпiл Украïну, дуалiзували навiть окремих протагонiстiв ïï iсторiï. Наприклад,
вiдомий лiдер воюючого киïвського малоросiйства, як називає його Маланюк у статтi Малоросiйство, Василiй Шульгiн напередоднi революцiï 1917 року твердив, що iснує два Шевченка: наш, богданiвський, свiй i ïхнiй, мазе- пинський, чужий. До слова, той самий Шульгiн вважав сам топонiм Украïна настiльки магнетично притягальним, що пропонував його в черговий раз заборонити, щоб тим самим зупинити загрозливий для Росiйськоï iмперiï нацiональний украïнський рух. Уже не кажучи про радянськi часи, коли той самий, нiбито, за цiєю логiкою, добрий Богдан був пiднесений до одного з предтеч iнтернацiональноï дружби народiв-братiв, яких сплотила навеки великая Русь, вона ж радянська Росiя, у той час як церковна анафема Мазепi змiнилася анафемою партiйною, i в усiх радянських енциклопедiях Мазепа фiгурував одночасно як зрадник украïнського народу i як зрадник росiйського народу (politically correct по- радянськи!). У часи радянського режиму iм'я давно померлого Мазепи було заборонене не менше, як iмена найради- кальнiших живих дисидентiв: тiнь гетьмана грiзно нагадувала про можливiсть iншоï вiльноï Украïни i про вперте тривання цiєï iдеï в часi. I якщо й сьогоднi клiнiчний спадок радянського режиму православнi клiкушi вкупi з комунiстичними вимахують транспарантами, протестуючи навiть проти надання киïвськiй вулицi iменi Мазепи, це ще раз доводить, що поглинена полiтичною владою церква мертва, як мертвий i тоталiтарний режим. А Мазепа живий як нiколи.
Як, зрештою, доводить i те, що Мазепа тiєю мiрою неприйнятний для Росiï, якою для Росiï неприйнятна вропа i загалом демократична система. Тому Мазепа не просто полiтик i державний дiяч. Це все ще не до кiнця прочитана книга украïнськоï свободи.
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА 21-29 серпня 2009 р.

ПIД ЗНАКОМ ВIДРОДЖЕНОÏ ОСОБИСТОСТI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16003