НОВА ПАРАДИГМА БЕЗНАДIЙНОГО АНАХРОНIЗМУ. ПолIтична легIтимацIя IмперськоÏ концепцIÏ IсторIÏ РосIÏ, або Як фальшується та обкрадається украÏнська IсторIя orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16059


Нам тiлько сакля очi коле: Чого вона стоïть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тiй собацi! чом ви нам Платить за сонце не повиннi! Та й тiлько ж то! Ми не погане, Ми настоящi християне, Ми малим ситi!..А зате! Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! У нас же й свiта, як на те Одна Сибiр неiсходима, А тюрм! а люду!.. Що й лiчить! Од молдаванина до фiнна На всiх язиках все мовчить…
Тарас ШЕВЧЕНКО Кавказ
Усiстися за робочий стiл i взятися за перо в днi вiдпустки мене спонукала обставина переважно професiйного спрямування це iнтерес до формування сучасною росiй-
ською елiтою новоï парадигми концепцiï росiйськоï iсторiï. Ïï контури, вельми розмитi на початковому етапi становлення (припускаю, що вiн, вочевидь, охоплював кiнець 2010 першу половину 2011 pp.), набрали (в загальних рисах) певноï виразностi в останнiй декадi липня 2011 р. пiд час зустрiчi президента Росiйськоï Федерацiï з iсториками у Владiмiрi з нагоди пiдготовки святкування 1150-рiччя зародження росiйськоï держави. Не сумнiваюся в тому, що найближчого часу вона набуде стрункостi й логiчноï завершеностi.
Вiдомо, що 3 березня 2011 р. Д. Медведев пiдписав указ 267 Про святкування 1150-рiччя зародження росiйськоï державностi, що зобов'язує державнi структури повсюдно розпочати його пiдготовку. Наступного дня, виступаючи у Санкт- Петербурзi з нагоди вiдзначення 150- рiччя Манiфесту про скасування крiпацтва, вiн повiдомив росiянам новину, мабуть, сенсацiйну не тiльки для пересiчних громадян, а й для бiльшостi 40-тисячного загалу професiйних iсторикiв: Наша держава, наша краïна iснує понад одинадцять вiкiв. I не бiльше, й не менше! До 34 березня вони десятки рокiв (з середини XX ст.), навчаючись у школах i вишах, отримували офiцiйну парадигму знань, вiдповiдно до якоï упродовж IXXIII стст. iснувала давньоруська держава Киïвська Русь зi столицею в Києвi, створена давньоруським народом, iз якого в XIVXV стст. утворилися три братнi народностi росiйська, украïнська та бiлоруська з властивими ïм особливостями мови, культури й побуту. Таким чином, державно-полiтична, економiчна, культурна й духовна спадщина Давньоï Русi проголошувалася спiльною для росiян, украïнцiв i бiлорусiв. Навiть духовний батько найновiшоï iдеологiï русского мира московський патрiарх Кирил улiтку минулого року, перебуваючи в Києвi, переконував украïнцiв у тому, що руський свiт не означає росiйський i тим паче свiт Росiйськоï Федерацiï, бо це той самий свiт, який вийшов з нашоï загальноï купелi Киïвськоï купелi хрещення.
I ось робиться поворот на 180 градусiв. Найвища владна iнституцiя Росiï державним указом (!!!) проголосила Киïвську Русь Росiйською державою. Постає питання: чому? Як на мою думку, хворiючи на ностальгiю за минулою могутнiстю Росiйськоï iмперiï й СРСР i маючи синдром iмперськоï неповноцiнностi, правляча група полiтичноï елiти, котра, нiчого не забувши й нiчого не навчившись, виявившись неспроможною успiшно розв'язувати насущнi проблеми розвитку своєï краïни зокрема, ïï демократизацiï, формування громадянського суспiльства, а також мiжнацiональнi та мiжетнiчнi проблеми та якiсно полiпшити умови життя росiйського народу вирiшила домогтися полiтичноï консолiдацiï суспiльства на основi росiйськоï державноï iдеï, яка б постiйно живила нацiональну свiдомiсть сучасного й прийдешнiх поколiнь росiян iсторичною пам'яттю про славне минуле, не менш величне, нiж у народiв Захiдноï вропи.
Що це власне так, промовляють окремi зауваження росiйського президента й учасникiв згадуваноï зустрiчi. Так, Д. Медведев пiдтвердив, що, по- перше, цей указ не був випадковим, а по-друге, визнав, що вiн очень долго думал, прежде чем подписал этот указ. Он у меня лежал в папке с указами несколько месяцев. Я так руку тянул, потом думаю: нет, надо подумать. Почему? Вот именно, собственно, из-за того, не создаем ли мы прецедент государственной верификации теории, что, в общем, для науки вредно по понятным причинам, а нашей истории не факт, что что-то добавит. Но, с другой стороны, взвесив все за и против, естественно, вспомнив о праздновании 1000-летия создания государства, которое праздновалось в XIX веке, в 1862 году, и действительно было связано с активной деятельностью Александра II, я все-таки посчитал, что здесь плюсов больше. Даже если кто-то когда-нибудь меня из числа присутствующих или отсутствующих здесь упрекнет в том, что мы возвели одну из теорий в разряд нормативного акта.
Отже, даний указ видавався не на основi сучасних наукових вiдкриттiв росiйських учених. Вiн виявився римейком царського указу 150-рiчноï давностi, часу, коли у складi Росiйськоï iмперiï Украïна та Бiлорусь перебували у колонiальному становищi, а украïнський та бiлоруський народи взагалi не вважалися самостiйними народи, не кажучи вже про визнання ïхньоï державно-полiтичноï чи хоча б нацiонально- культурноï автономiï. Де-факто нинi, на початку XXI ст., вiдбулася реанiмацiя росiйськоï шовiнiстичноï iмперськоï доктрини походження росiйськоï держави. Ïï вiдновлення, на думку iнiцiаторiв цього кроку, має не тiльки урiвняти Росiю з провiдними європейськими державами в часi виникнення державного життя, але й показати ïï провiдну роль у Схiднiй вропi на початку становлення європейськоï цивiлiзацiï. Я бы хотела вернуться к Вашей мысли, апелювала до Президента В. Уколова, о значении этого юбилея для сегодняшней Росии. Отмечу, что в 2000 году Совет Европы отметил очень широко первое историческое постримское объединение Европы Карлом Великим, и это было общеевропейское и даже вообще мировое событие. Кроме того, IX век это век, когда образуется Французское государство, королевство Германия, и мы (тобто росiяни!!! В. С.) тут совершенно синхронны.
Кстати говоря, это позволяет снять ложную пелену того утверждения, что мы где-то отстаем или не в общем тренде, или мы в мировом развитии где- то вбок уходим. На що Д. Медведев вiдповiв: Да, и вообще нам все принесли, привили, а мы сами были настолько нецивилизованны, что сами не могли развиваться. Складається враження, що вразливi душi росiйських державних мужiв й одержавлених iсторикiв, украй болiсно страждають вiд iгнорування евро-
пейською спiльнотою древностi, шляхетностi й значимостi державного родоводу Росiï (то не бiда, що в ту епоху ïï взагалi не iснувало адже одним розчерком пера в указi можна виправити цю iсторичну несправедливiсть, тим паче що є багатющий досвiд у минулому указами скасовувати генетику, будувати комунiзм, повертати назад рiки, переганяти Англiю й США й т. iн.).
Що ж це за така важлива подiя 862 p., яку почесно призначили бути початком Росiï й яку весь росiйський народ має радiсно вшановувати наступного року? Ураховуючи масштаби ïï величi, заплановано також залучити до торжеств украïнцiв та бiлорусiв (за словами Д. Медведева, было бы очень желательно наших друзей из Украины и Белоруссии вовлечь в празднование…). Сама ж подiя, направду, не вражає. Це знову римейк 862 р. Вiдновлюючи iмперський дух, Москва обрала (i невипадково) вiдомий лiтописний факт запрошення у вереснi 862 p., вочевидь, старiйшинами двох пiвнiчнослов'янських племен (словенiв i кривичiв) та двох естонсько-фiнських чудi й весi варязьких князiв Рюриковичiв прийти й управляти ними: Iдiть-но княжити i володiти нами. I нiхто з iсторикiв пiд час зустрiчi з президентом не посмiв поставити й обговорити питання приблизно такого змiсту.
По-перше, чому цi племена де-факто визнанi росiянами i, як без них, себто росiян, могла зародитися Росiя, росiйська держава?
По-друге, оскiльки запрошення iноземних володарiв може засвiдчувати лише непридатнiсть мiсцевих росiян до створення своєï росiйськоï держави, то власне, що має вiдзначатися: своя полiтична безпораднiсть чи запрошення чужоземцiв княжити i володiти нами?
По-третє, який стосунок мають згаданi норманськi князi до появи росiйського етносу та його держави? I не тому, що вони не мають пiд собою наукових пiдстав. А тому, що в умовах авторитаризму ïхня думка нiкого не цiкавить; вони мали одностайно вихваляти президентську iнiцiативу. I слiд визнати, що iсторики з цим важким завданням прекрасно впоралися.
Зрозумiло, якби вiдзначення цього ювiлею не супроводжувалося легiтимацiєю новоï iмперськоï концепцiï росiйськоï iсторiï, яка iстотно фальшує й спотворює iсторiï Украïни й Бiлорусi, то воно не викликало б занепокоєння й обурення. Ясно, що сутнiсть цього заходу не полягає у святкуваннi роковин запрошення Рюриковичiв. З якого б це дива? Мало знайдеться таких наïвних, котрi б повiрили в те, що росiйська полiтична елiта настiльки простакувата, що без далекосяжних iдеологiчних i полiтичних розрахункiв, а з доброго дива взяла на озброєння норманську теорiю походження росiйськоï держави. Зроблю спробу визначити постулати цiєï концепцiï, ïх можна в найголовнiших рисах збагнути зi змiсту обмiну думками Д. Медведева й iсторикiв. Торкнуся коротко найiстотнiшого.
По-перше, намагаючись монополiзувати (приватизувати) всю спадщину Киïвськоï Русi, Москва, свiдомо фальшуючи iсторiю, фактично пiшла на визнання згаданих племен росiянами. Бо, повторюсь, як же без них могла зародитися Росiйська держава?
По-друге, наступним постулатом створюваноï концепцiï стало проголошення акту запрошення Рюриковичiв початком становлення Росiйськоï держави, хоча всi джерела мовчать про ïхню росiйську державотворчiсть.
По-третє, 862 рiк взято невипадково, а лише з тих полiтичних мiркувань, аби за посередництва роду Рюриковичiв (вочевидь, вважаючи його росiйським), легiтимiзувати поширення влади росiян на терени Бiлорусi й Украïни. Адже вiдомо, що через 20 рокiв, у 882 р., Олег Рюрикович, очоливши потужну вiйськову дружину, напав на Киïв (не без участi мiсцевоï знатi), убив володаря Киïвського князiвства (Куявiï) Аскольда (з династiï Києвичiв) i захопив владу. На вiдмiнну вiд росiян, мiсцеве населення вже мало тривалу традицiю самостiйного протодержавного й державного життя (з перервами, починаючи з Антського царства, що виникло у першiй половинi IV ст.; з 40-х pp. VII ст. у Киïвському (Полянському) племiнному князiвствi правила династiя Києвичiв) й помiтно вищий рiвень соцiально- економiчного й культурного розвитку.
Iмовiрно, саме через невдачу (зумовлену недостатнiм рiвнем полiтичного розвитку росiйських племен) Рюриковичiв витворити тут державний органiзм, Олег переносить ставку до Києва, залишає його столицею князiвства й проголошує матiр'ю городам руським. Спираючись на вiйськово-економiчну потугу Киïвського князiвства, приступив до завоювання сусiднiх племiнних союзiв, розширюючи межi держави, за якою утверджується назва Русь, вiдома з легкоï руки iсторикiв як Киïвська Русь. I не вiдбулося мiфiчного об'єднання Пiвнiчноï та Пiвденноï Русi, як про це любили писати росiйськi iсторики XIXXX стст., оскiльки Пiвнiчноï Русi взагалi не iснувало. I не сталося, як це дуже хочеться Д. Медведеву й окремим сучасним росiйським iсторикам, перенесення тяглостi росiйського державного життя з Пiвночi (Росiï) у Киïвську Русь. Олег, розбудовуючи Киïвську державу, як засвiдчує Лiтопис, не лише не вбачав у росiянах кривичах i словенах ядра своєï Росiйськоï держави (новоï Батькiвщини), а вiдразу ж повiвся з ними, як iз завойованим населенням обклав даниною й змусив Новгород виплачувати ïï варягам у сумi 300 гривень на рiк заради миру.
По-четверте, найбiльш цинiчним фальшуванням украïнськоï iсторiï та ïï обкраденням стала зроблена пiдмiна по-
нять Русь, Руська земля, Руська (Давньоруська) держава, руси, русини, русичi, руський на Росiя, Росiйська держава, росiяни та росiйський. Точнiсiнько такий самий був концептуальний пiдхiд до тлумачення цих термiнiв росiйськоï iмперськоï iдеологiï та iсторiографiï XVIII початку XX стст., наукова неспроможнiсть якого вже була переконливо доведена.
I ось нинi, всупереч здобуткам сучасноï iсторичноï науки, всi iсторики учасники владiмiрського обмiну думками з холопською запопадливiстю (як в епоху комунiстичного тоталiтаризму 30-х70-х pp. XX ст.) засвiдчували в рiзних варiацiях тотожнiсть названих вище понять, правда, iнколи плутаючись чи то вiд надмiрностi прояву патрiотичних i вiрнопiдданських почуттiв, чи то вiд браку знань. Ось, наприклад, пасаж . Пiвовара, котрий, торкнувшись перелiку найважливiших подiй росiйськоï iсторiï, промовив таке: Конечно, это и образование государственности, которая является единой (видiлено мною. В. С.) для истории российского и русского (видiлено мною. В. С.) народов и всех народов Российской Федерации, украинского и белорусского народов (видiлено мною. В. С.). I не знайшлося жодного iсторика з присутнiх, котрий, маючи професiйну честь i гiднiсть, а також громадянську мужнiсть, запротестував би супроти спотворення наукових iстин.
Рiч у тiм, що нi в IX, нi в наступних столiттях (до середини XIII ст.) нi Новгородська земля (проголошена нинi колискою Росiï), нi Владiмiро- Суздальська, нi Тверська, нi Московська, нi iншi власне росiйськi землi не називалися у джерелах анi Росiєю (Росiйською землею), анi Руссю (Руською землею)! Повторюся: немає жодного свiдчення джерел! Це по-перше. По-друге, термiни Русь, Руська земля, руси, русичi, русини з початку IX ст. й у наступнi столiття вживалися в арабських, вiзантiйських, захiдноєв-
ропейських джерелах, а також у давньоруських лiтописах для означення теренiв i населення спочатку Полянського (Киïвського) князiвства Києвичiв, а пiзнiше Киïвщини, Переяславщини й Чернiгiвщини. Уперше в Повiстi времен- них лiт (Лiтописi Руському) згадка про назву Руська земля припадає на 852 р.: Коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] Руська земля (видiлено мною. В. С.). Тобто за 10 рокiв до запрошення росiянами Рюриковичiв Киïвське князiвство Аскольда отримало назву Руська земля.
Цей же Лiтопис, оповiдаючи про похiд Олега 882 р. на Киïв, жодним словом не обмовився про наявнiсть у його дружинi русiв чи росiян. Цитую його слова : Вирушив Олег [у похiд], узявши багато своïх воïв- варягiв, чудь, словен, мерю, весь, кривичiв. Куди ж вони подiлися з перелiку? Нiкуди, тому що ïх там не було, як i не iснувало Пiвнiчноï Русi (Росiï)! Росiйський iсторик К. Рижов на початку XXI ст., вивчаючи смисл понять Русь, Руська земля у лiтописах XIIXIII стст., дiйшов до висновку, що поняття Руська земля стосувалося виключно теренiв тогочасного Киïвського князiвства; поняття Русь, на його думку, охоплювало терени Киïвщини, Переяславщини й Чернiгiвщини. У новгородських лiтописах уперше Владiмiро-Суздальське князiвство назване Руссю в 1252 p., а володiння великого князя Московського лише в 1398 р. Сама ж Новгородська волость у цей час продовжувала залишатися поза Руссю.
Отже, поняття Русь i Руська земля стосувалися виключно украïнських теренiв, якi слугували у IX XII стст. ядром формування украïнського народу (до середини XX ст. в окремих мiсцевостях захiдноукраïнських земель особи старшого вiку продовжували ще себе називати русинами) й украïнськоï держави. Жодного вiдношення до територiï Росiï вони не мають, як i не мають термiни руси, русини, русичi до назви тогочасних росiян. Вони стосувалися виключно назви тогочасного украïнського населення.
Жодних iнших русских чи россиян не iснувало в природi. I намагання сучасноï росiйськоï елiти, фальшувати здобутки свiтовоï iсторiографiï й привласнювати собi iсторiю сусiднiх народiв, щоб позбавити ïх власних iсторичних коренiв, нацiональноï й державно- полiтичноï самобутностi для реанiмацiï шовiнiстичноï iмперськоï концепцiï та через прагнення повернути Росiï велич втраченоï iмперiï такi намагання не роблять честi нi ïй, нi росiйським iсторикам, котрi освячують цi потуги.
I, нарештi, по-п'яте. Украй неприємним й образливим нюансом владiмiрських розмов стало iгнорування ïхнiми учасниками iсторичноï самобутностi украïнського та бiлоруського народiв. Лише I. Гiлязов наважився порушити питання про роль останнiх у давнiй iсторiï Росiï, зауваживши, що Киïвська Русь це, власне, не только русская история: это история и русских, и украинцев, и белорусов, а также и тюркских и иранских народов…. На превеликий жаль, президент Росiï дозволив собi у поблажливо-зневажливому тонi висловитися про iсторичний доробок сучасних украïнських i бiлоруських iсторикiв, вiдмахуючись вiд нього як вiд чогось такого, що не заслуговує навiть на увагу. Мовляв, вони зайнятi проблемами поиска какой-то идентичности (видiлено мною. В. С.).
Хочу нагадати Високоповажному пану президенту сусiдньоï держави, що за вiкном не 1862 рiк, а початок XXI ст., i, що вiн не iмператор Росiï, а Украïна й Бiлорусь не ïï колонiальнi безправнi окраïни, якi шукають якоïсь iдентичностi, а незалежнi держави. Народи цих держав, по-перше, нiколи не належали до росiйського народу, а завжди були самобутнiми етносами i нацiями, й, по- друге, витоки ïхнього державного життя у часi нi в чому не поступалися витокам росiйськоï державностi й формувалися абсолютно незалежно вiд останньоï.
Таким чином, полiтична легiтимацiя оживленоï iмперськоï концепцiï росiйськоï iсторiï вiдкрила шлях не тiльки до фальшування власноï iсторiï. А й до обкрадання й привласнення iсторiï Украïни та Бiлорусi, а отже позбавлення ïхнiх народiв права на власну, незалежну нi вiд кого нацiональну iсторiю, iсторичну пам'ять i свiдомiсть, нацiональну гiднiсть.
P.S.
Звертаюсь до високошановних росiйських колег-iстори- кiв з проханням не освячувати своïми працями великодержавних iмперських догм реанiмованоï концепцiï росiйськоï iсторiï, яка обкрадає i поглинає iсторiю украïнського й бiлоруського народiв, позбавляючи ïх власноï повноцiнноï iсторiï й iсторичноï пам'ятi. Прошу вас залишатися чесними професiоналами й мужнiми поборниками принципу об'єктивностi в iсторичнiй науцi.Звертаюсь до високошановних украïнських i бiлоруських колег-iсторикiв, iнтелiгенцiï в цiлому, полiтикiв-патрiотiв, усiх, кому дорога незалежнiсть Батькiвщини, не проявляти байдужостi, а рiшуче обстоювати нацiональнi концепцiï iсторичного розвитку своïх краïн, власну iсторичну пам'ять. Треба також викривати великодержавну iмперську спрямованiсть новоï концепцiï росiйськоï iсторiï й вiдповiдних аспектiв заходiв, якими супроводжуватиметься пiдготовка й вiдзначення 1150-рiччя зародження росiйськоï держави. Валерiй СТЕПАНКОВ

НОВА ПАРАДИГМА БЕЗНАДIЙНОГО АНАХРОНIЗМУ. ПолIтична легIтимацIя IмперськоÏ концепцIÏ IсторIÏ РосIÏ, або Як фальшується та обкрадається украÏнська IсторIя orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16059