НИ ЗАВЖДИ МУДРИЙ ЯРОСЛАВ МУДРИЙ? orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15866


П. Загребельного цiкавив не тiльки iсторичний Ярослав Мудрий: в оптицi його мистецькоï уваги психологiя людини влади загалом. За логiкою автора, перебування на вищих щаблях керiвноï верхiвки держави може стати джерелом внутрiшньоï конфлiктностi, двоïстостi. У романi князь Ярослав постає саме таким внутрiшньо конфлiктним. Княже й людське перебувають у вельми складному психологiчному дiалозi. Мудрiсть уживається iз майже деспотичною жорстокiстю. З одного боку, князь має неабияку силу державця, з другого ж вiн часто не належить самому собi, оскiльки постiйно мусить зважати на обставини й оточення.
Влада страшна ноша. Вона, зрештою, душевно висушує людину: iсторiя Ярослава Мудрого в романi Диво показує саме це. У його монологах час вiд часу звучить iдея корисностi
жорстокого державного примусу. А що таке мудрiсть?
мiркує князь Ярослав. Це правда. Правда ж милостивою не буває. Вона тверда й жорстока. Багато прочитав я книг, всi вiки i всi народи там списанi, скрiзь було багато жорстокостi, але тiльки вона доводила народи до розквiту. Завжди, щоб держава могла розквiтати й пiднялася вище за всiх, народ повинен згодитися на деякi пожертви й нестатки. Сам вiн на це нiколи не пiде, його треба примусити.
Примус i жорстокiсть як спосiб змiцнення держави й досягнення розквiту цей принцип, сформульований Ярославом Мудрим, може сприйматися як авторська алюзiя на європейську полiтичну iсторiю XX столiття, що була майданчиком, на якому випробовувалися можливостi i демократiï, i тоталiтарних режимiв. Князь Ярослав у П. Загребельного, як бачимо, є прихильником жорсткоï влади. Його слова про примус як джерело державного розквiту легко проектуються на реалiï минулого столiття, пiдтверджуючи думку письменника про замкнене коло iсторiï.
Автокоментар Павла Загребельного: Коли будували Бiломорканал, то головний лозунг який був? Железной рукой приведем трудящихся к счастью… На воротах нiмецьких концтаборiв було написано: Праця робить вiльним. Те, що Ярослав Мудрий говорив, те i Сталiн говорив, i Гiтлер…
Отож, чи завжди мудрий Ярослав Мудрий, якщо мати на увазi лiтературного героя Павла Загребельного? Не завжди. I передусiм тодi, коли йдеться про його вiдносини iз Сивооком. Автор Дива пропонує своєму читачевi задуматися над одвiчною проблемою митець i влада. Влада намагається пiдкорити волю митця, адже талант несе в собi виклик, бунт, загрозу всемогутностi можновладця. Тому й з'являється спокуса впокорити талант, поставити його на службу своïх, княжих, iнтересiв.
Такоï зваби не уник i Ярослав Мудрий, герой Павла Загребельного. Тримається держава на князевi, а тому повиннi пiдкорятися йому всi людове в державi, мiркує князь. Хто не кориться ворог або пiдозрiлий чоловiк. Тодi хто ж Сивоок? Один раз нагнув князя в свiй бiк, тепер знов, i так, видно, нацiляється чинити й далi… Непокiрливий… Варто пам'ятати, що цi слова героя Дива читалися в суспiльно-полiтичному контекстi кiнця 1960-х рокiв, коли хрущовська вiдлига закiнчилася пом'якшеною (порiвняно зi сталiнською) тоталiтарною версiєю довготривалоï брежнєвськоï епохи.
У Дивi все закiнчується смертю художника, коментував сюжет свого роману П. Загребельний. Це вiчний конфлiкт: митець зробив справу, яка на нього покладалася, i вже вiн не потрiбен… У старому грузинському соборi показують руку майстра. Збудував собор вiдрубали правицю… Колiзей збудували полоненi євреï, яких iмператор Тит пригнав у Рим, завоювавши Iзраïль. Iвашка Грозний голови вiдрубував. Гiтлер знищував полонених, якi будували йому вiйськовi заводи… Така доля всiх, хто творить цiнностi.
Реконструюючи iсторiю Киïвськоï Русi, П. Загребельний екстраполював ïï на сучаснiсть, показуючи, власне, могутню течiю часу, в якому все взаємопов'язано й переплетено. У дзеркалi XI столiття вгадуються риси столiття ХХ-го; iсторiя князя й митця виламується з рамок конкретного часу, переходячи у сферу вiчностi.

НИ ЗАВЖДИ МУДРИЙ ЯРОСЛАВ МУДРИЙ? orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15866