ЛЮДИНА, ЯКА ЗМIНИЛА УКРАÏНСЬКУ IСТОРIЮ. ПереможнI битви Петра Сагайдачного orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16043


Зараз на прилавках наших книгарень неважко знайти рiзноманiтну росiйськомовну iсторичну белетристику, наприклад, 100 найбiльших полководцiв, 100 людей, якi змiнили iсторiю тощо. Проте в цих книжках ви не знайдете опису дiянь Петра Конашевича-Сагайдачного. Хоча саме його, мабуть, треба вважати одним iз найкращих украïнських полководцiв, котрий виграв не одну битву. Зрештою, саме Сагайдачний тривалий час в iсторичнiй пам'ятi простих украïнцiв був однiєю з найважливiших постатей. Про це, наприклад, згадував М. Гоголь. Однак у XIX XX ст. завдяки iсторикам, а ще бiльше полiтикам, вiдбулося змiщення акцентiв у осмисленнi украïнського минулого. I Сагайдачний змушений був поступитися деяким козацьким ватажкам. Чому це вже окрема розмова.Та все ж саме Сагайдачний одна з найяскравiших, важливих постатей нашоï iсторiï ранньомодерного перiоду. Його дiяльнiсть дуже впливала i на полiтичну, i на воєнну, i на релiгiйну та культурну ситуацiю в Украïнi першоï чвертi XVII столiття. Фактично завдяки йому було виграно одну з найбiльших битв тогочасноï вропи пiд Хотином, 1621 р.
Але перш нiж говорити про неï, варто сказати кiлька слiв про самого Сагайдачного й спробувати зрозумiти логiку його дiянь.
Точно не знаємо, де й коли вiн народився. Щодо мiсця народження є бiльш-менш вiрогiднi припущення. У вiдомих Вiршах на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного (1622) Ка- сiяна Саковича йдеться про те, що герой цього твору вирiс у Пе- ремишлянських краях, у Пiдгiр'ï. Хронiст XVII ст. Й. рлич характеризує його як шляхтича з-пiд Самбора. Украïнський письменник А. Чайковський (1857 1935), вивчаючи шляхетськi роди на Самбiрiцинi, дiйшов висновку, що мiсцем народження Сагайдачного мало б бути село Кульчицi. Нинi ця думка досить поширена. А жителi Кульчиць вважають, що саме в ïхньому селi народився Сагайдачний, та всiляко шанують цього героя.
Щодо дати народження, то тут складнiше. А. Чайковський припускав, що герой Хотина народився близько 1570 року й помер, коли йому було 52 роки. Однак, ймовiрно, письменник накинув Сагайдачному зайвий десяток рокiв. свiдчення, що наш герой з'явився на Запорiжжi в перших роках XVII ст. Зазвичай туди йшли зовсiм молодi хлопцi, а не люди, яким минуло ЗО рокiв. Тодi такий вiк вважався поважним.
ще один момент, який дає пiдстави вважати, що Сагайдачний народився на початку 80-х pp. XVI ст. У згадуваних Вiршах на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдач- ного йдеться про те, що ïхнiй герой пiсля лiт дiтинських шол потом до Острога для наук уцтивих, коториï там квiтли. Iз цих слiв можна зрозумiти, що вiн прибув у Острог, тобто Острозьку академiю, досягнувши, по сутi, юнацького вiку. Вiдомо, що ця академiя переживала свiй перiод розквiту в серединi 90-х pp. XVI ст., що було пов'язано iз загостренням антиунiатськоï полемiки. Тодi там iнтенсивно функцiонувала друкарня, сформувався потужний гурток антиунiатських полемiстiв.
Отже, Сагайдачний мiг прибути в Острог тодi, коли йому було близько 15 рокiв, десь у серединi 90-х pp. XVI ст. Чому
прибув саме сюди на навчання можемо лише здогадуватися. Логiчнiше йому, здавалося, було б податися до школи Львiвського братства. Хоча загалом навчання галичан у Острозькiй академiï було поширеним явищем.
Острозький перiод у життi Сагайдачного вiдiграв важливу роль. Адже тут вiн мав змогу прилучитися до найкращих набуткiв тогочасноï украïнськоï культури, усвiдомити в нiй значення православноï релiгiйностi, освiти й меценатства для процвiтання. Острозький слiд не раз давав знати про се
бе в дiяннях Сагайдачного. У певному сенсi в його особi можемо побачити продовжувача традицiй князя В.-К. Острозького як у полiтичному, так i в духовно-культурному значеннi.
Деякi автори стверджують, нiби Сагайдачний брав участь у антиунiатськiй полемiцi, навiть написав твiр Пояснення про унiю. На жаль, це один з iсторичних мiфiв, якi не є винятковим явищем у науковiй лiтературi. Пiдставою для його виникнення став довiльний переклад Д. Бантиш- Каменським фрагмента листа, написаного Л. Сапiгою з Варшави до И. Кунцевича 12 березня 1622 р. Однак немає сумнiву, що Сагайдачний належав до ревних прихильникiв православ'я та противникiв унiï, в чому був прибiчником КНЯЗЯ В.-К. Острозького. Я. Собеський, який описав Хотинську битву та значну роль у нiй гетьмана Сагайдачного, все ж написав про нього: Обряд i релiгiю грецьку оточив вiн культом незвичайно гарячим, бiльше нiж забобонним, i для тих, що перейшли в лоно римськоï церкви, був вiн ворогом дуже завзятим i запеклим.
Мабуть, Сагайдачний мав усi можливостi зробити традицiйну шляхетську кар'єру. Значна частина випускникiв Острозькоï академiï, до яких вiн належав, ставала слугами чи то свiтськими, чи церковними у величезних володiннях князя В.-К. Острозького. В. Антонович, щоправда, не посилаючись конкретне джерело, стверджував, нiби Сагайдачний служив у киïвського суддi Аксака. Це, загалом, здається цiлком вiрогiдним. Пригадаймо, що В.-К. Острозький був киïвським воєводою, i чимало вихованцiв Острозькоï академiï опинилися в Києвi й на теренах Киïвщини. Той же В. Антонович доводить, що в Аксака, в якого служив Сагайдачний, сталася якась сiмейна драма. Мовляв, це стало причиною втечi Сагайдачного з Києва на Запорiжжя, оскiльки вiн до неï мав причетнiсть.
На Запорiжжi Сагайдачний спробував реалiзувати себе як воïн i полководець. Украïнськi козаки не раз обирали його своïм ватажком. Саме за часiв гетьманування Сагайдачного вони здiйснили низку успiшних походiв Чорним морем, нападаючи на прибережнi мiста Османськоï iмперiï. Так, 1610 р. козаки напали на турецькi володiння поблизу Варни, 1614 р. здiйснили морський похiд у Анатолiю та штурмували фортецю Синоп, 1616 р. напали на Кафу (Феодосiю), Трапезунд, Самсун, околицi Варни й Констанци, 1620 р. знову здiйснили напад на Варну, а 1621 p. на Синоп. Таку антитурецьку дiяльнiсть Сагайдачного цiлком можна розглядати як продовження антитурецьких та антитатарських походiв Семерiя (Северина) Наливайка, що здiйснювалися з таємноï санкцiï В.-К. Острозького.
Дослiдники, беручи за основу тогочаснi документи, доводять, що козацькi морськi походи за часiв Сагайдачного суттєво вплинули на полiтику, економiку й щоденне життя в басейнi Чорного моря.
Очевидно, саме з цими походами пов'язана одна пiсня, широковiдома в народi:
А в недiлю пораненьку Зiбралися громадонька До козацькоï порадоньки, Стали ради додавати: Вiдкiль Варни доставати Ой чи з поля, чи ли з моря, Чи з тоï рiчки-невелички?
А. Чайковський висловлював такi мiркування щодо цього твору: У тiй пiснi немає згадки про Сагайдачного, як беручого участь у тiм походi, але, здається, автором пiснi не був над- днiпрянець, бо говiр ïï не є надднiпрянський, а радше галицький, i то з околиць Старого Самбора, бо такий говiр можна там ще сьогоднi почути. Може, ïï автором був сам Петро Конаше- вич, i тому про себе нiчого не згадує.
У контекстi антитурецькоï та антитатарськоï полiтики треба осмислювати й походи Сагайдачного в молдавськi та волоськi землi 16121613 pp.
Важливим моментом у вiйськовiй бiографiï полководця став похiд на Москву 1618 р. Мабуть, саме цей незручний факт спонукав росiйських, а потiм радянських iсторикiв замовчувати дiяння Сагайдачного, навмисне вiдводити цю iсторичну постать на заднiй план. Не будемо зараз заглиблюватися в деталi польсько-росiйськоï вiйни 16171618 pp. У той час Московiя переживала лихi часи. Практично ще не скiнчилося смутное время. Тривала боротьба за московський престол. Король Речi Посполитоï Сигiзмунд III сподiвався за допомогою
вiйськовоï сили посадити на нього свого сина Владислава. Королевич зi своïм вiйськом наближався до Москви. Однак сил йому бракувало. На допомогу Владиславу з 20-тисячним козацьким вiйськом вирушив Сагайдачний. Вiн рейдом пройшов через Сiверщину, лець, Шацьк, Коломну та iншi росiйськi мiста, захопив ïх. А пiд Москвою об'єднався з Владиславом.
Вiйська мали здiйснити нiчний напад на Москву. Однак вiн виявився невдалим. Збереглися благочестивi легенди, якi перекочовують з одного видання до iншого, про те, як козацький гетьман, щойно почув дзвони православних церков, вiдмовився штурмувати єдиновiрну Москву. Насправдi все було набагато прозаïчнiше. У середовищi польського командування виникли певнi непорозумiння щодо штурму. А потiм вiд нього взагалi вiдмовилися, оскiльки збiгав рiчний термiн, наданий сеймом, на вiйну з Московi- єю. Тут треба зважати на те, що, на вiдмiну вiд тоталiтарноï Московiï, в Речi Посполитiй головнi державнi справи вирiшувалися демократичним шляхом. Вiдповiдно, рiшення сейму було важливiшим, нiж воля короля.
Рiч Посполита уклала з Московiєю перемир'я. Королевич Владислав вiдмовлявся вiд своïх претензiй на московський престол. Однак, зi свого боку, Московiя поступалася перед Рiччю Посполитою Чернiгiвщиною та Сiверщиною.
Нашi iсторики не дуже звертають увагу на московський похiд Сагайдачного й не осмислюють його значення для Украïни. Мабуть, свiдомо чи несвiдомо спрацьовує боязнь перед старшим братом. Адже, по-перше, саме рейд Сагайдачного закрiпив перемогу Речi Посполитоï в тiй вiйнi. До неï вiдiйшли землi Чернiгiвщина та Сiверщина, якi в перспективi стали украïнськими. Якби цього не сталося, цi територiï мали б усi шанси стати росiйськими, як це сталося, наприклад, з бiлоруською Смоленщиною. По-друге, московський похiд Сагайдачного сформував у королевича Владислава прихильне ставлення до украïнських козакiв. Принаймнi, ставши коро
лем, вiн пiшов ïм на поступки: зокрема, 1632 р. легалiзував православну iєрархiю Украïни й Бiлорусi. Власне, завершив те, що започаткував Сагайдачний.
Але найбiльшою перемогою Сагайдачного виявилася все ж Хотинська битва. Ïï передiсторiя така. 1618 р. на турецький престол зiйшов Осман II, який одразу почав готуватися до вiйни з Рiччю Посполитою. Вiн сподiвався, що, розгромивши цю державу, утвердить свiй вплив у вропi. 1620 р. став трагiчним для Речi Посполитоï: багатотисячне турецько- татарське вiйсько вщент розгромило польську армiю на чолi з коронним гетьманом Станiславом Жолкевським на Цецорських полях у Молдавiï. Пiсля цього Осман II почав пiдготовку походу вглиб Польщi. Король Речi Посполитоï Сигiзмунд III квапливо шукав допомоги в європейських монархiв. Проте це були марнi сподiвання. Силою, яка реально могла б допомогти Речi Посполитiй, були украïнськi козаки.
Цiєю ситуацiєю по-своєму скористався Сагайдачний. Вiн та козаки чимало зробили для захисту православноï церкви. Саме тому 1615 р. заснували Киïвське братство, яке стало одним iз осередкiв православного руху. На той час в Украïнi та Бiлорусi майже не залишилося православних iєрархiв, а на ïхнi кафедри прийшли унiати. Ще б кiлька десятилiть i православну церкву тут цiлковито заступила б унiатська. Сагайдачний зважився на вiдновлення православноï iєрархiï. Сталося це так. Скориставшись проïздом iз Москви через Украïну єрусалимського патрiарха Феофана (Теофана), вiн змусив його висвятити єпископiв для православноï Киïвськоï митрополiï. Це вiдбувалося таємно в кiнцi 1620 на початку 1621 року. Цiкаво вiдзначити, що висвяченi єпископи, як правило, були пов'язанi з Острозькою академiєю та Острозьким культурним осередком. Це I. Борецький, I. Борискович, I. Копинський, I. Курцевич, М. Смотрицький. Однак таке висвячення, не санкцiоноване владою, трактувалося як злочин. Тому всi зазначенi iєрархи перебували пiд захистом Сагайдачного. Пiсля поразки
пiд Цецорою, коли Рiч Посполита особливо потребувала козацькоï допомоги, ïх нiхто не наважувався чiпати.
Питання визнання православноï iєрархiï стало предметом своєрiдних торгiв мiж Сагайдачним та королем Сигiзмунд ом III. Тонкощi полiтичноï гри, яку вели двi сторони, є окремою темою. Сагайдачний, судячи з усього, отримав деякi обiцянки. А козацька рада, що вiдбулася в урочищi Суха Дiброва на Киïвщинi в червнi 1621 p., постановила об'єднатися з польсько-литов- ським вiйськом для боротьби проти бусурман. Мiсцем збору визначили мiсто Могилiв на Днiстрi. Звiдти козаки мали вирушити до Хотина. Пiд цiєю фортецею як з одного, так i з другого боку зiбралося величезне вiйсько. Турецько- татарська армiя, яку очолив сам султан Осман II, налiчувала близько 150 тисяч осiб, ïй протистояло польсько-литовське вiйсько (понад 50 тисяч воякiв), очолюване королевичем Владиславом i коронним гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем. До нього приєдналося козацьке вiйсько, яке змушене було прориватися, оскiльки велися боï з турками й татарами. Загалом козакiв було трохи бiльше 40 тисяч. Як бачимо, на турецькому боцi була кiлькiсна перевага.
М. Грушевський, характеризуючи козацьку армiю пiд Хотином, писав: У сумi козацьке вiйсько, що взяло участь в кампанiï, було так велике як польське i нi трошки не гiрше вiд нього гiрше уоружене, але не гiрше дисциплiноване, i далеко лiпше вишколене в вiйнi з татарами й турками…
Самого гетьмана Сагайдачного ще до початку битви в сутичцi з турецьким загоном було поранено в руку. Та вiн усе одно продовжував керувати козаками. Завдяки його воєнному мистецтву козацьке вiйсько одержало не одну перемогу.
Битва пiд Хотином почалася 2 вересня 1621 р. наступом головних турецьких сил по всьому фронту. При цьому основний удар припав на козацьку армiю. Козаки зазнали певних втрат. Однак наступного дня спробували взяти реванш, змусивши противника вiдступити. Своєрiдним трiумфом козацького вiйська став бiй 4 вересня. Його так описує очевидець цих подiй, вiрменин Ованес Каменацi: …невiрнi турки пiдiйшли з гарматами i цiлий день безперервно великими силами атакували козакiв. Але ближче до ночi козаки виступили з табору i напали на туркiв, i тi, не зумiвши протистояти, вiдступили й почали втiкати. Козаки кинулися за ними, знищуючи, i так переслiдували ïх до самого турецького табору, i побили багато невiрних, i взяли багато здобичi. Але невдовзi настала нiч, i поляки не змогли дати козакам пiдкрiплення. Незважаючи на це, козаки вiдбили у туркiв сiм гармат… через що турецький султан зi своïми пашами перебував у великiй скорботi.
Сагайдачний застосовував традицiйну козацьку тактику нiчних атак. Вони вiдбулися вночi з б на 7, з 16 на 17, з 19 на 20, з 22 на 23 вересня. В останнiй iз них брали участь близько трьох тисяч козакiв, якi вбили кiлька сотень туркiв, захопили багато зброï та цiнностей. Загалом Хотинська битва набула позицiйного характеру й тривала понад мiсяць. За цей час помер коронний гетьман Я.-К. Ходкевич. Сталося це 24 вересня. Турки вирiшили скористатися смертю полководця. 28 вересня султан Осман II наказав дати генеральний бiй. Та все ж туркам не вдалося прорвати оборону. Натомiсть козацькi вiйська перейшли в контратаку, внаслiдок чого противник вiдступив по всьому фронту. Зрештою Осман II, зрозумiвши безперспективнiсть подальших вiйськових дiй, погодився укласти договiр з Рiччю Посполитою та вiдмовився вiд подальшого завоювання Украïни й Польщi.
Деякi сучасники навiть казали, що без козакiв армiя Речi Посполитоï не могла б стримати туркiв i татар, тому буквально за кiлька днiв битву було б програно польсько-литовськими вiйськами. Показово, що королевич Владислав, який формально командував вiйськами Речi Посполитоï пiд Хотином, неабияк оцiнив роль Сагайдачного в битвi. Вiн спецiально подарував йому золотий меч iз дiамантами й написом: Конашевичу переможцю Османа пiд Хотином.
Як оцiнювати Хотинську битву, ïï результати? У М. Гру- шевського читаємо такi мiркування: I веденi залiзною рукою Сагайдачного, козаки… зробили з iсторiï Хотинськоï кампанiï iсторiю незрiвнянних подвигiв вiдваги i самовiдречення на користь i честь держави-мачохи, що наповнила подивом i признанням очевидцiв полякiв, а нас, потомкiв сих героïв, наповнюють мiшаним почуттям гордости, жалю i стиду за сi рабськi геройства на користь ворога- пана, непримиренно-ворожого режиму, кожда прислуга якому кiнець кiнцем, як виявлялося, була злочином перед власними нацiональними iнтересами.
Звiсно, в цих мiркуваннях є певна частка iстини. Так, козаки в цьому разi послужили державi, яка для них була мачухою. Однак це служiння не треба вважати злочином перед власними нацiональними iнтересами. Зрештою, говорити про новочаснi нацiï в тодiшнiй вропi й вiдповiднi нацiональнi iнтереси дуже проблематично. Хотинська битва була важливою для цивiлiзацiйного вибору Украïни та iнших земель Схiдноï й частково Центральноï вропи. Адже вирiшувалося, чи цi землi залишаться в лонi європейськоï християнськоï цивiлiзацiï, яка саме тодi перебувала на пiдйомi, чи стануть периферiєю мусульманського свiту, який починав занепадати. Сагайдачний, незважаючи на численнi проти, зробив вибiр на користь вропи. I якщо Украïна має ще якiсь риси європей- ськостi, то в цьому є неабияка заслуга Сагайдачного.
Досягнувши вершин слави, Сагайдачний так i не скористався результатами Хотинськоï перемоги. Будучи пораненим у битвi, вiн хворiв. Помер 20 квiтня 1622 року. Однак i пiсля смертi прислужився украïнськiй справi. Про нього були написанi вже згадуванi Вiршi на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного, якi вважаються перлиною украïнськоï поезiï того перiоду.
Петро КРАЛЮК
21 сiчня 2011р.

ЛЮДИНА, ЯКА ЗМIНИЛА УКРАÏНСЬКУ IСТОРIЮ. ПереможнI битви Петра Сагайдачного orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16043