<< Главная страница

ЛЮДЦI ВЕЛИКОГО ГОСУДАРЯ. Ни була логIка в московськIй самодержавнIй тирани? orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16019


Тиран це не лише жах для тих, кому випало щастя жити з ним в однiй краïнi та в одну епоху, але й моторошна загадка, яку важко розгадати. Навiщо, наприклад, єдиновладнi правителi московськоï (росiйсько-iмперськоï, радянсько- бiльшовицькоï) самодержавноï держави, такi, як Iван IV Грозний, Петро I, Йосип Сталiн, що й так уже, здавалося б, давно придушили, фiзично знищили будь- яку опозицiю, нехай навiть уявну, знову й знову налагоджували, по новому колу запускали свою випробувану машину винищування? Можливо, уся справа в особистiй психiчнiй неадекватностi (щоб не сказати ненормальностi)названих вище московських деспотiв на тронi? Але навiть мiнiмальний, досить поверхневий аналiз демонструє: у цьому ймовiрному божевiллi була i логiка, i система.
Дещо дуже важливе для цiєï системи висловив один iз найстрашнiших ïï конструкторiв i вiдновлю- вачiв товариш Сталiн. Знаменитий радянський артист Микола Черкасов запам'ятав своєрiдну лекцiю, яку Вождь прочитав йому й видатному режисеровi Сергiю Ейзенштейну, котрий зняв, як вiдомо, блискучий фiльм про Iвана Грозного. У 1953 роцi Черкасов опублiкував запис цiєï бесiди з корифеєм усiх наук у книжцi Записки радянського актора. Про що ж розповiв Черкасов? За твердженням Сталiна, Iван Грозний був великим i прогресивним державним дiячем, до того ж набагато значнiшим, нiж Петро I (Петро не дорубав! заявив кремлiвський горець). Говорячи про державну дiяльнiсть Грозного, товариш I. В. Сталiн зауважив, писав Микола Черкасов, що Iван IV був великим i мудрим правителем, який убезпечував краïну вiд проникнення iноземного впливу й прагнув об'єднати Росiю. Зокрема, говорячи про прогресивну дiяльнiсть Грозного, товариш Сталiн наголосив, що Iван IV уперше в Росiï запровадив монополiю зовнiшньоï торгiвлi, додавши, що пiсля нього це зробив лише Ленiн. Йосип Вiссарiонович вiдзначив також прогресивну роль опричнини. Торкнувшись помилок Iвана Грозного, Йосип Вiссарiонович зазначив, що одна з його помилок полягала в тому, що вiн не зумiв лiквiдувати п'ять великих феодальних сiмейств, не довiв до кiнця боротьбу з феодалами якби вiн це зробив, то на Русi не було б Смутного Часу… I потiм Йосип Вiссарiонович iз гумором додав, що тут Iвану завадив Бог: Грозний лiквiдує одне сiмейство феодалiв, один боярський рiд, а потiм цiлий рiк кається й замолює грiх, тодi як йому потрiбно було б дiяти ще рiшучiше!
Наведена довга цитата цiкава як яскравий приклад того, наскiльки цинiчним i вовчим було мислення тодiшнього володаря мало не половини земноï кулi (бесiда вiдбувалася 1947 року). Але вона аж нiяк разi не замiнює вдумливого дослiдження самоï сутi носiйних конструкцiй самодержавно- деспотичноï системи, певнi риси якоï (на превеликий жаль, досить iстотнi!) знову й знову, через поколiння й через столiття, вiдроджуються в державному устроï нашого пiвнiчного сусiда (нашого братнього слов'янського народу, стратегiчного партнера, фактора iмперськоï загрози iменувати прийнято по-рiзному, залежно вiд полiтичних уподобань). Тут йдеться, як бачимо, про дуже тривожну спадковiсть тим бiльше, що й останнiм часом кремлiвського шанувальника Грозного, який читав лекцiï Ейзенштейну й Черкасову, московськi верхи, у свою чергу, оголосили ефективним менеджером. Щоправда, уже в 2010 роцi пiшли офiцiйнi заяви вiдповiдальних чиновникiв про необхiднiсть наполегливоï десталiнiзацiï росiйського суспiльства, але пiдстав вiрити в серйознiсть таких благих намiрiв поки не дуже багато. Дуже характерний виступ у лiберальних колись Известиях державника Вiталiя Третьякова, який, стаючи у зверхньо-ображену позу, риторично запитує: Що ще я маю зробити, чого ще зректися, щоб мене нарештi вважали десталiнiзованим?!
Як бачимо, вiрнiсть людожерськоï наступностi, яка тут розбирається, приймає в нинiшнiй Росiï й цiлком респектабельно- патрiотичну оболонку.
I все ж таки повернiмося до логiки Системи Сталiна i Грозного. Водночас аналiз цiєï логiки допоможе нам уявити собi, що мiж душогубом генералiсимусом XX столiття й нелюдом царем столiття XVI, здавалося б, схованим вiд нас iмлою столiть, спiльного набагато бiльше, нiж може здатися з побiжного погляду. Якi ж основнi опорнi точки цiєï логiки?
1
Вiдраза до дiєвого парламентаризму, реального представницького правлiння. Саме примара парламентськоï системи буквально переслiдувала Iвана IV Грозного, викликала його шалену лють. У нього були всi пiдстави для такоï лютоï реакцiï: вже за його часiв, у серединi XVI столiття, у залежному вiд дворянства становищi перебувала королiвська влада у Швецiï; англiйська королева мала обговорювати своï державнi справи в парламентi; вiд волi парламенту в багатьох найважливiших питаннях, таких як фiнанси, оголошення вiйни та укладання миру, залежали королi у Францiï; iталiйськими республiками управляли рiзного роду палати й форуми. Ставлення Грозного царя до таких порядкiв добре видно з його листа до князя Андрiя Курбського: А о безбожных землех и языцех, что и глаголати! Понеже государи те царствами своими не владеют: како им повелят рабы их, тако и владеют (характерне ототожнення краïн iз парламентським правлiнням i безбожних краïн!). I далi: А в государской воле подданным гоже быти, а где государской воли над собой не имеют, тут яко пьяны шата- ютца и никоего же добра не мыслят (дуже чiтко сформульовано думку, внутрiшньо близька всiм московським, росiйським i радянським самодержцями i на Сталiнi ця внутрiшня близькiсть не закiнчується…). I потiм: Ежели царю не повинуются
подвластные никогда же от междоусобныя брани терпети не перестанут!. I нарештi презирлива, навiть гидлива характеристика парламентськоï системи правлiння: Тамо особь каж- до о своем печеся… Ось у чому, на думку царя-самодержця, корiння зла! Ось чому тiльки єдиновладдя Великого Государя, непiдвладного будь-чиïм приватним або становим iнтересам є єдиною дiйсною гарантiєю дотримання завжди i в усьому лише загальнодержавних iнтересiв. Хоча б при цьому пiдданi, холопи , змушенi були принижено йменувати себе самих у чолобитних: Мы людишки твои, Великий Государь це повторюється в багатьох документах доби Iвана Грозного.
Так вважали i Iван Грозний, i неприборканий у своïй жорстокостi Петро I, i освiчена Катерина II (люта вовчиця, як називав ïï Шевченко), i Микола I (людина з олов'яними очима, за словами Герцена), i, звiсно, Чингiзхан з телеграфом Йосип Джугашвiлi.
Неприйняття економiчноï самостiйностi, незалежностi своïх пiдданих. 1570 року в листi до королеви Англiï лизавети Iван Грозний iз сарказмом i неприхованим презирством оцiнює порядок правлiння на далекому островi: И мы чаяли того, что ты на своем государьстве государыня и сама владеет, и своей государьской чести смотриш, и своему государству прибыток… Ажно у тебя мимо тебя люди владеют, и не только люди, но мужики торговые, и о наших о государьских головах, и о чести, и о землях прибытка не смотрят, а ищут своих торговых прибытков. А ты пребывает в своем девическом чину, как есть пошлая девица. (Найбiльше вражає, що саме 1570 року
обговорювався проект об'єднавчого мiждинастичного шлюбу мiж Iваном IV i незамiжньою лизаветою!) I далi цар резюмує: А московское государство покамест без англинских товаров не скудно было. У чому причина такого самодержавного хамства? Вона досить проста: цар побоювався (небезпiдставно!), що, за прикладом англiйських парламентарiïв торгових мужикiв, на подiбне ж втручання в государевi справи наважаться ïхнi партнери росiйськi торговi мужики. Запитаємо себе: чи зникло зараз це побоювання, що має настiльки глибоке корiння в московськiй самодержавнiй iсторiï?
3
Боятися влади (Великий Страх, без якого не було б всевладдя жодного з названих тут тиранiв!) мають всi стани без винятку, а особливо вельможi, хай навiть i дуже близькi до царя. Iван IV багато разiв пiдкреслював, що своïх изменщиков, або ж израдцев, на стани не дiлить. Бо дати слабость вельможе ино дати и простому слова Грозного в одному з листiв. Пiдданих, вiдповiдно до цього, цар подiляв лише на двi категорiï (i хотiв, щоб так подiляв i народ!): на вiдданих йому i на зрадникiв; i особливо знатнi бояри дiлилися на наших i ненаших. Про ненаших було сказано так: Которые будут государьские лиходеи, хто изменные дела делали, и в тех ведает Бог да он, государь, и в животе и в казни его государьская воля, чтобы царь владел и правил, яко же годно ему…
4
Справедливiсть для всiх забезпечує особисто сам цар за допомогою призначеноï ним адмiнiстрацiï з вiдданих йому людей, iз тих, якi служать прямо. Про долю iнших дивимося пункт 3). Цар є заступником нижчих проти сильних
(вони ж пузатi, богатини ненависть до таких i в XVI столiттi була досить потужною!), вiн єдиний здатен протистояти ïхнiй сваволi. Це наïвно-фантастичне уявлення (головне щоб був прямий шлях до царя!) переросло i часовi, i просторовi рамки, i, схоже, ще неодноразово буде причиною багатьох найсерйознiших загроз для демократiï. В Украïнi в тому числi: згадаємо сподiвання на дешевий газ iз царстве- ноï, багатоï Москви! Цi сподiвання дуже вплинули на результат президентських виборiв-2010.
5
Обов'язково треба сформувати корпус вiрних слуг госу- даревих (читай: опричне вiйсько Таємна канцелярiя III Вiддiлення ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ-ФСБ- СБУ тощо). Бажано набирати цих слуг iз худорiдних низiв, у всьому особисто зобов'язаних володарю; але при цьому також необхiдно гармонiйно поєднувати родовитих i худорiдних у загальному апаратi влади.
6
Треба неодмiнно навчитися управляти спалахами народного гнiву, скеровувати його в потрiбному царю напрямку. I народ навiть не помiтить, що, розтрощуючи багатих, вiн просто… поповнює скарбницю царя та близьких йому людей (не плутати з державним бюджетом!). А которые бояре, и воеводы, и приказные люди дошли до государьские великие измены, до смертные казни, а иные дошли до опалы, то тех животы и статки (саме статки! I. С.) взяти государю на себя. Грозний, вiдбираючи землi в опальних бояр i ставлячись iз нескiнченним, неприхованим презирством до мужикiв, холопiв, рабiв, не погидував включити саме чорний
Святий Дмитро. Мозаïка з Михайлiвського Золотоверхого собору в Києвi. Початок XII ст.
люд до своïх полiтичних розрахункiв як найважливiшу складову. А результат? Государьская воля стала єдиним (у ближчi часи не завжди формально, але фактично) джерелом влади i права. Чи усвiдомлюємо ми, наскiльки чiпко логiка цiєï системи тримає нас у своïх обiймах?
7
Самодержцi XVI XX столiть робили ставку (i надто часто, трагiчно часто не помилялися!) на один закон людськоï психологiï, людськоï свiдомостi: щоб не бути роздавленими подiями, багато людей поспiшали приєднатися до тих, хто мав можливiсть давити.
8
Дуже важливо, що головним засобом полiтичноï боротьби, яким Грозний (i його полiтичнi послiдовники протягом столiть) постiйно користувався для досягнення своïх цiлей, яким скористався i в перiод встановлення опричнини, було внесення розколу, а в мiру можливостi i прямоï ворожнечi в середовище своïх пiдданих. Ця євразiйська технологiя найчастiше застосовується й зараз, i не лише на територiï Росiï. Уроки для захисникiв демократiï в Украïнi, на наш погляд, очевиднi.
***
А наш государь, как есть государь истинный, сияя во благочестии, государство свое добре разсматряет. Це слова з послання Iвана IV гетьману Ходкевичу (1567 рiк; при цьому цар зволiв пiдписати лист iм'ям боярина Михайла Воротинського). Якщо осучаснити лексику, перезапи-
сати фразу в стилi 2010 року, застосувати комп'ютерну технiку то буде напрочуд схоже на офiцiознi випуски програми Час на ГРТ, чи не так, шановний читачу? Ось це й є та специфiчна полiтична культура, в яку (зсередини i ззовнi) посилено втягують зараз i Украïну. Чи вдасться подiбне переформатування (ми ж, теоретично, ще й зараз європейська краïна)? Це цiлком залежить вiд мiри опору й непримиренностi суспiльства.
Iгор СЮНДЮКОВ, День
19 листопада 2010 р.

ЛЮДЦI ВЕЛИКОГО ГОСУДАРЯ. Ни була логIка в московськIй самодержавнIй тирани? orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16019


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация