рIччя ухвалення КонституцIÏ Пилипа Орлика orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16005


в iсторiï правовi й фiлософськi документи особливого роду. ïх ухвалювали не на догоду новiй владнiй силi, що перемогла в запеклих змаганнях за право стати бiля керма держави; ïх прийняття проходило аж нiяк не пiд гуркiт помпезних вiйськових парадiв, не в супроводi трiумфальних фанфар. Навпаки, ïхнiй текст просякнутий полиновою гiркотою поразки, тяжким вiдчуттям неуспiху (тимчасового!) важливоï, iсторично шляхетноï справи свободи Вiтчизни. Цiкаво: вiдданiсть боротьбi за свободу може творити справжнi дива зовнiшню, формальну, позiрну поразку (таку, що забрала безлiч кращих людських життiв!) долають, ïï перемагають, i, за умови, що нацiя готова заплатити за цю перемогу високу цiну, свобода з недосяжноï, гарячковоï мрiï перетворюється на дiйснiсть. Тодi, лише тодi манiфести свободи, нехай навiть складенi переможеними вигнанцями, стають справжнiми пам'ятками майбутнього, точнiше листами в майбутнє. Саме в наше майбутнє, i адресованi вони саме нам.Три столiття тому, 5 квiтня 1710 року, в Бендерах (сучасна Республiка Молдова, а тодi провiнцiйний центр Османськоï iмперiï) новообраний гетьман Украïни у вигнаннi (в екзилi) Пилип Орлик у присутностi представникiв козацькоï старшини, кошового отамана Запорiзькоï Сiчi Костя Гордiєнка, а також, як вважають деякi iсторики, представникiв шведського короля Карла XII уклав зi своïми виборцями офiцiйно затверджену угоду, в котрiй було зрозумiло, конкретно, юридично викладено умови, на яких нового гетьмана публiчно надiляли владою. Назва цiєï угоди (ïï текст зберiгся у двох варiантах: латиною та давньоукраïнською мовою): Pacta et Constitutiones legum Liberatatumgue Exersitus Zaporoviensis, або ж, сучасною мовою, Пакти i Конституцiя прав i вольностей Вiйська Запорозького. Угоду цю ще називають Бен- дерською Конституцiєю, або Конституцiєю Пилипа Орлика за iменем ïï автора, творця. Мова йде, як побачить читач, про унiкальний документ украïнськоï полiтико-правовоï думки, який є актуальним i сьогоднi.
Проте спочатку про передiсторiю цiєï Конституцiï, адже, не знаючи ïï бодай в загальних рисах, важко повною мiрою уявити собi змiст цiєï пам'ятки. Складався та ухвалювався цей документ вигнанцями-мазепинцями, чiльними представниками козацькоï старшини та запорожцiв, якi, пiсля полтавськоï катастрофи, опинившись у вимушенiй емiграцiï, не зреклися iдеï вiдновлення суверенноï гетьманськоï держави на споконвiчних украïнських землях.
Виникла необхiднiсть: створити документ, який визначав би основи полiтичного, релiгiйного й майнового устрою цiєï омрiяноï держави (омрiяноï, майбутньоï, бо реальну Гетьманщину без найменшого жалю знищував тодi Петро I: прихильникiв Мазепи чи то козакiв, запорожцiв, вихiдцiв iз мiщан четвертували, вiшали, саджали на палю…). Створення першого юридичного системного документа украïнськоï державностi не могло бути швидким та безпроблемним, особливо пiсля смертi гетьмана Iвана Степановича Мазепи 22 вересня 1709 року. Адже, крiм непростого завдання дiйти згоди щодо сутi цiєï Конституцiï, треба було розв'язати не менш складну, вже суто прагматичну проблему обрати наступного гетьмана в екзилi та, налагодивши вiдносини з Карлом XII, його оточенням, представниками адмiнiстрацiï турецького султана, розподiлити майно Мазепи. Усi цi перешкоди зумiв успiшно подолати найближчий соратник покiйного гетьмана 37-рiчний генеральний писар Вiйська Запорозького (ця посада
фактично поєднувала функцiï мiнiстра закордонних справ та канцлера Гетьманщини) Пилип Орлик. До того ж дiяти Орликовi доводилося у винятково важких умовах: жорсткого тиску з боку Карла XII (втiм, iз ним автор Бендерськоï Конституцiï невдовзi зумiв знайти спiльну мову), уряду Оттоманськоï Порти, та, що було найбiльш небезпечним, постiйних провокацiй, замахiв та пiдступiв людей Петра I. Отже, доречно буде сказати хоча б декiлька слiв про життя цiєï видатноï людини.
Пилип Орлик народився за межами Украïни, тому формально його не можна було назвати, використовуючи вживаний тодi вислiв, справжнiм сином Вiтчизни. Батькiвщиною цього вихiдця з чеських (богемських) дворян була iсторична Литва (тобто землi колишнього Великого князiвства Литовського) вiн народився 11 жовтня 1672 року в селi Косутi Ошмянського повiту (сучасна Республiка Бiлорусь). А втiм, попри всi здогади щодо родоводу, походження, вiросповiдання Орлика (часом спекулятивнi), треба вiдзначити, що внесок творця першоï украïнськоï Конституцiï в справу захисту нашоï державностi є, безперечно, набагато бiльшим, нiж у багатьох патентованих етнiчно чистих патрiотiв.
Навчання майбутнiй гетьман у вигнаннi розпочав у єзуïтськiй колегiï у Вiльно, де особливо ретельно студiював фiлософiю та право. Продовжував освiту Орлик у православнiй Києво-Могилянськiй академiï, де його блискучий розум, ерудицiя, непересiчнi здiбностi привернули увагу провiдного професора цього закладу, видатного вченого й богослова Стефана ЯворСького (до речi, аж до самоï смертi (1742 рiк) Орлик згадуватиме про Яворського як про дорогого вчителя, повiрника i патрона). Подальшу кар'єру юнак робив уже в Києвi: з 1693 року вiн секретар у консисторiï Киïвського митрополита, невдовзi спiвробiтник гетьманськоï канцелярiï, а на зламi столiть його було призначено на посаду старшого писаря у гетьманськiй резиденцiï у Батуринi. I, нарештi, най- дивовижнiший кар'єрний злет Орлика вiдбувся 1706 року: вiн стає генеральним писарем Вiйська Запорозького, обiйнявши одну з головних посад у Гетьманщинi, котра охоплювала внутрiшнє й зовнiшнє листування гетьмана, писання його унiверсалiв i нагляд за архiвами Вiйська. Зрозумiло, що це було можливим лише за пiдтримки чинного гетьмана Мазепи; треба додати, що Орлик, людина не тiльки високоосвiчена (знав дев'ять iноземних мов), а й порядна та шляхетна, залишився вiрним пам'ятi Мазепи, свого полiтичного батька, до кiнця. I залишився вiрним Украïнi, ïï свободi, куди б його не закидала доля: в Туреччинi, Iталiï, Нiмеччинi, Швецiï, прагнучи всiма можливими засобами: полiтико-дипломатичними, вiйськово-коалiцiйними, пропагандистськими, протистояти новопосталiй iмперiï Петра I.
* * *
А тепер звернiмося безпосередньо до тексту Конституцiï П. Орлика. Починається вона з преамбули короткого огляду iсторiï народу бойового стародавнього козацького.
У давнi часи Киïвськоï Русi народ цей перебував на вершинi могутностi, загрожував навiть Схiднiй державi, тобто Вiзантiï, але за грiхи своï потрапив пiд панування Польщi. Задля захисту пригнобленоï вiри славноï пам'ятi Богдан Хмельницький розпочав повстання проти полякiв, прийняв протекцiю православноï
Москви, що, проте, призвело до спроб царя знищити традицiйнi права та вольностi козакiв i Мазепа, поставши правдою та ревнiстю за цiлiсть Вiтчизни, порвав iз Москвою та уклав союз зi Швецiєю. Щоб завершити його справу, Вiйсько Запорозьке й обрало своïм гетьманом Пилипа Орлика, пiдсумовується в преамбулi.
Стаття 1. Православ'я, заради якого Хмельницький прийняв московське заступництво, має бути в Украïнi панiвною релiгiєю, щоб на Украïнi була утверджена вiчно єдина вiра православна схiдного сповiдання пiд послушенством святiшого апостольського трону Константинопольського.
Стаття 2. Як кожна держава складається i стверджується непорушною цiлiстю кордонiв, так i Мала Росiя, Вiтчизна наша, щоб у своïх кордонах, стверджених пактами вiд Речi Посполитоï i вiд Московськоï держави, була вiдступлена, вiчно вiддана й пактами укрiплена вiд Речi Посполитоï у гетьманську область, щоб не були насильно змiненi й порушенi ïï кордони.
Стаття 3. Має ясновельможний гетьман iз найяскравiшим ханом кримським дбати через послiв про вiдновлення давнього з Кримською державою братерства, вiйськовоï колегацiï та потвердження постiйноï приязнi, на яку оглядаючись, довколишнi держави не наважувалися б бажати уярмлення собi Украïни i ïï будь- чому присилування.
Стаття 4. При трактуваннi найяснiшого його милостi короля шведського з Московською державою про мир об тiм дбати, щоб Днiпро вiд городкiв та фортець московських, так i грунти вiйськовi було очищено вiд московськоï посесiï i до первiсноï областi Вiйська Запорозького повернено.
У статтi 5 мова йде про передачу пiд контроль запорожцiв мiста Трахтемирiв (Терехтемирiв), яке здавна було ïм за шпиталь та мiсце для старих i немiчних. Запорожцi були сповненi рiшучостi втримати пониззя Днiпра як свою одвiчну територiю, одержати кiлька ключових мiст регiону i, по сутi, здобути автономiю. Статтi 4 та 5 Конституцiï закрiплювали це.
Особливе значення для iсторiï мають статтi 610, де йдеться (вперше в свiтi!) про розподiл влади на виконавчу, законодавчу та судову. Стаття 6, зокрема, проголошувала, що коли деякi Вiйська Запорозького гетьмани, привласнивши собi неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: Так хочу, так повелiваю то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численнi в запорiзькому вiйську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, легке насильне i купне розкладення урядiв вiйськових: генеральноï старшини, полковникiв та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман i все Вiйсько Запорозьке домовилися i постановили з ясновельможним гетьманом таке право, яке має бути збережено постiйно в Запорозькому Вiйську: щоб у Вiтчизнi нашiй першими радниками була генеральна старшина… За ними за звичайним порядком слiдують городовi полковники, нехай вони будуть пошанованi як публiчнi радники. Крiм того, з кожного полку до загальноï Ради мають бути обранi за гетьманською угодою генеральнi радники по однiй значнiй старовиннiй, добророзумнiй та заслуженiй особi. I з тими всiма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цiлiснiсть Вiтчизни, ïï загальне добро i всiлякi публiчнi справи, нiчого без ïхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи i до завершення не приводячи. Стаття 7, у свою чергу, встановлювала, що гетьманам забороняється особистою владою карати тих, хто ображав ïхню честь: цi справи мав розглядати спецiальний трибунал старшини.
Iз метою розподiлу влади затверджувалось, що у гетьманськiй резиденцiï тричi на рiк має обиратися генеральна Рада: на Рiздво, Великдень i Покрову. На нiй, окрiм названих вище представникiв, мають бути посли Запорiзького Низового вiйська, тобто Сiчi. Далi уточнювалось, що мiж Радами Украïною правитиме гетьман iз генеральною старшиною. Листи з iнших держав
гетьман повинен зачитувати старшинi, так само й вiдповiдi. I, нарештi, давалися гарантiï проти зловживання владою: А коли б щось було б помiчено у ясновельможного гетьмана супротивного, негацiйного, шкiдливого правам та вольностям вiйськовим, тодi ж таки генеральна старшина, полковники й генеральнi радники матимуть силу вiльними голосами чи то приватно, чи публiчно на Радi його вельможностi виказати i з'явити про порушення прав та вольностей вiтчизняних без найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такi викази не має ясновельможний гетьман вражатися i чинити помсти, а дбатиме такi недолади справити.
I, нарештi, дуже важливими (хоча iсторики зазвичай, на жаль, придiляють ïм менше уваги) є соцiальнi статтi Бендер- ськоï Конституцiï (з 11 по 16). Тут йдеться про застереження старшинi: не використовувати своïх посад задля визиску козакiв, селян i ремiсникiв. Заборонялася практика купiвлi посад, бо всiлякi утиски та здирства бiдним людям походять здебiльшого вiд владолюбних покупцiв посад. Тому гетьман зобов'язувався стежити за тим, щоб усi посади, особливо полковницькi, були виборними. Обмежувалися обтяжливi для незаможних людей повинностi та податки; особливо вказувалося, щоб столичне мiсто Киïв та iншi украïнськi городи зберегли своє самоврядування згiдно з Магдебурзьким правом. Можна стверджувати, що саме цей роздiл Конституцiï Орлика є зараз особливо актуальним.
Дещо архаïчна мова, величезна часова вiдстань, зовсiм iншi полiтичнi обставини й реалiï життя не повиннi закривати сучасному читачевi цього документа головне: перед нами пам'ятка гуманiстичноï, лiберальноï полiтичноï думки Украïни, котрим нацiя має пiдстави пишатися. Бо то була важлива вiха на довгому шляху до свободи.
Iгор СЮНДЮКОВ, День 7 квiтня 2010 р.

рIччя ухвалення КонституцIÏ Пилипа Орлика orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16005