КУЛЬТУРИ НЕ ВКЛАДАЮТЬСЯ ОДНА В ОДНУ, ЯК МОТРIЙКИ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15755


ще одна особливiсть Киïв народжується як християнський центр; у просторi бiсiвськоï сили, у ïï самому небезпечному жiночому варiантi вiдьмацтвi. Киïв видiлявся навiть шабашами вiдьом на знаменитiй Лисiй горi. I треба було протиставити цiй бiсiвськiй силi християнську мiць, християнську оборону, особливу духовнiсть.
Нагорi Софiï ви бачите рипiди, або сонця… Рiк тому, перебуваючи у Парижi, я побачив рiзницю мiж католицьким i православним храмом. Паризькi храми будуються як Град Божий, як цiле мiсто; вони мають, наприклад, обороннi вежi, часто архiтектурно не зв'язанi з цiєю спорудою; там величезна кiлькiсть сонячного свiтла, вiтражi. Тут, у Софiï, стiни глухi. А рипiди або сонця випромiнюють духовне свiтло, добуте у темрявi печер праведниками й екстраговане наверх. Духовне свiтло, добуте з темряви.
У Софiï ми бачимо зразок культури початку XI столiття. Офiцiйна дата ïï заснування 1037 рiк. Але це, швидше за все, дата освячення храму. Тут є фрески 1018 року, тобто самого початку XI столiття. Всупереч тому, чому нас учили в пiдручниках, культури не вкладаються одна в iншу, як мотрiйки. Культури монадологiчнi, замкнутi. I проникнути в них дуже важко, необхiдне найскладнiше моделювання. Кожна культура має своï цiнностi, свою психологiю, i зрозумiти ïï суть (я про це кажу, щоб ми правильно розумiли те, що там побачимо) неможливо, спираючись на те, що ми знаємо зараз. Скажiмо, у нас головна цiннiсть сучасноï культури життя. Але ще для європейськоï культури XVII столiття було двi цiнностi життя i смерть. Я маю на увазi не тiльки стоïкiв, що влаштовували бенкети, читали вiршi i… рiзали вени. Скажiмо, Олександр Довженко це дуже здорово показав у фiльмi Земля: старих, з бородами, я ïх ще пам'ятаю в украïнських селах. Для них смерть як iз яблунi падає яблуко. Очiкувана смерть. На горищi у них уже труну було заготовано! Смерть мала свою цiннiсть це зовсiм iнша культура, де цiннiсть не тiльки життя, але й смертi. Нам це важко зрозумiти. Наприклад, Iван Грозний хотiв зробити страту страшною. Рiч у тiм, що для давньоруськоï людини страта не була страшною; страта була те саме, що театральна дiя, де засуджений прощався з народом, промовляв молитву Богу, i був абсолютно переконаний, що за кiлька секунд вiн буде в раю, тому що вiн мученик. Як же зробити страту страшною? Iван Грозний бiля лобного мiсця будує собор Василiя Блаженного, щоб засуджений шкодував, з якою красою свiту вiн розстається. Це не допомагало ката не боялися; боялися пекла (це iнша тема). I цар придумав (щоб ви зрозумiли, наскiльки вiдрiзняються культури) з його погляду найстрашнiшу страту: раптова смерть з-за рогу, щоб засуджений не встиг вiдчути смерть, не встиг пiднести молитву Богу, i отже, буде в пеклi. Ви вiдчуваєте, яка рiзниця? Що це таке, ми знаємо за вiдносно недавнiми подiями в Iранi. Шахська гвардiя, озброєна сучасною зброєю, з юрбою нiчого не могла зробити, бо за мусульманськими звичаями якщо ти загинув за вiру, твоя душа йде негайно в рай i 40000 гурiй (!) тебе одразу обслуговують.

КУЛЬТУРИ НЕ ВКЛАДАЮТЬСЯ ОДНА В ОДНУ, ЯК МОТРIЙКИ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15755