<< Главная страница

рIччя скасування крIпосного права orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16045


Коли я розмiрковував про селянську реформу, дiйшов висновку, з якого й хочу почати: ми живемо в державi, що не визнає iсторiï; у державi, що має колосальний iсторичний досвiд, але який вона постiйно iгнорує, час вiд часу акцентуючи увагу на окремих подiях минулого, переiн- терпретовуючи другi подiï, заперечуючи й замовчуючи iсну-вання третiх подiй. Радянсько-пострадянський режим не дозволяє вибудувати загальну й цiлiсну картину iсторiï тому, що не здатен засвоïти з неï уроки. Адже нинiшня форма iснування держави не сумiсна й суперечить iсторiï нашоï Вiтчизни. Дорадянська Росiя була творцем i учасником свiтовоï iсторiï. Радянсько-пострадянська квазiдержава iснує поза iсторiєю.
На чому базується твердження, що пiсля бiльшовицького перевороту ми перебуваємо поза часом? Спробую обгрунтувати цю тезу, представивши три сюжети. Звернiмося до теми селянськоï реформи.
Сюжет перший. Як ми розумiємо крiпосне право.
Почну з невеликого, але iстотного пояснення.
З огляду на низку обставин, моє освоєння iсторiï вiдбувалося в порядку, зворотному загальноприйнятому. Росiйська iсторiя, яку я вивчав у радянськiй школi, осiла в мене неглибоко й зводилася до сухого залишку про убогу, забиту, не- освiчену, личакову, дрiмучу й так далi Росiю. Пам'ятаю, пiд час перебудови виникло безлiч неформальних рухiв i об'єднань, був i Рух за вiдродження Росiï. Тодi я нiяк не мiг збагнути що ж треба вiдроджувати з вiдсталоï царськоï держави? Через рiк пiсля розпаду СРСР я вiдiйшов вiд громадськоï активностi менi здавалося, що всi полiтичнi питання вирiшенi, ми живемо у вiльнiй краïнi i повернувся до науковоï роботи, вирiшивши зайнятися розгадуванням таємниць i смислiв росiйськоï цивiлiзацiï.
Я почав вивчати iсторiю краïни з чистого аркуша, i, дякувати Боговi, першою книжкою, що трапилася менi, стали Загальнодоступнi читання про росiйську iсторiю С. Соловйова. Ця невелика праця мене перевернула. Я зрозумiв, якою великою краïною була iсторична Росiя, як жахливо ïï образ спотворювався й фальсифiкувався ленiнським суспiльствознавством. Вiдтодi я прочитав безлiч текстiв, написаних до й пiсля
фатального жовтня. Але все, що написано пiсля, для мене вторинне, воно пропускається через фiльтр росiйськоï науки. Чимало нинiшнiх авторiв, на жаль, перебувають у протилежному становищi: i вони, i ïхнi вчителi сприймають росiйську державнiсть через ценз бiльшовицькоï iдеологiï, що фактично не усувалася iз системи освiти (у пострадянськiй школi, на вiдмiну вiд шкiл iнших краïн, люстрацiя не проводилася)…
А тепер повернуся до запитання: Як ми розумiємо крiпосне право?. Виокремлю декiлька типових помилок.
Чимало випускникiв шкiл упевненi, що частка пiдневiльних 1861 року становила не менше 90% населення. Насправдi ïх було трохи бiльше чвертi, точнiше 28% усiх жителiв краïни. У тiй чи iншiй формi крiпацтво iснувало й в iнших європейських краïнах, наприклад, в Австро-Угорщинi, i Росiя не була тут якимсь винятком.
Крiпосне право абсолютно некоректно ототожнювати з рабством, яке у нас не практикувалося. Крiпак мав свiй будинок, присадибну дiлянку, сiм'ю. З часiв Пiвнiчноï вiйни крiпаки мали сплачувати податок до держскарбницi (раби податкiв не сплачують!). Додам факт, який нiяк не хочуть запам'ятати огудники власноï iсторiï, рабство в Америцi було скасоване на два роки пiзнiше, нiж крiпацтво в Росiï.
Важливо враховувати, що в економiчному планi крiпосне право (на вiдмiну вiд колгоспноï системи) було цiлком ефективним, воно годувало й могло й надалi годувати краïну. Додам, що крiпоснi селяни у нас, про це пишуть росiйськi iсторики Вишнякова та Пiчета, були щасливiшими, нiж вiльнi на Заходi. Бо вiльнi були безземельними й перетворювалися на безправних батракiв. На вiдмiну вiд них, нашi крiпаки формально не мали землi у власностi, але фактично сприймали оброблювану щороку дiлянку як свою. Це схоже на квартири у СРСР: житло було державним, але на вулицю нiкого не виселяли, i кожна сiм'я сприймала отриманi квадратнi метри як своï власнi.
Вiдзначу ще декiлька особливостей, якi вiдрiзняють реальне крiпосне право вiд радянсько-пострадянськоï мiфологiï. За чинними тодi нормами, помiщик у разi неврожаю або iншого форс-мажору зобов'язаний був годувати та утримувати селян, якi належать йому. Висловлюючись марксовою мовою, нормою був рiвень експлуатацiï одна/друга, тобто три днi на тиждень селянин працював на господаря, а решту три на себе. У якому станi нинiшнє вiльне суспiльство, можна зрозумiти з iншоï пропорцiï: задекларований Оленою Батурiною дохiд 2008 року дорiвнював середньорiчнiй зарплатi 50 000 росiйських учителiв.
I ще кiлька штрихiв. Зi шкiльноï лави всi радянськi дiти заучували страшну розповiдь про Салтичиху. Як i все iнше в радянськiй iсторiï, цей сюжет препарував i цензурував реальнi подiï. Якщо представити картину повнiше, з'ясовується, що випадок iз молодою помiщицею був абсолютно не типовим. У Дар'ï був нервовий розлад, який стався в неï пiсля того, як вона спiймала на гарячому коханого чоловiка з дворовою дiвчиною. Свавiллю Салтиковоï поклали край одразу пiсля того, як два крiпака-селянина спромоглися добiгти до полiцейськоï дiльницi й розповiсти про те, що вiдбувається. Пiсля цього Дар'ю прив'язали до ганебного стовпа, а потiм постригли й вiдправили до монастиря. Чи можна уявити, що сьогоднi хтось примчить до мiлiцiï-полiцiï та схвильовано повiдомить, що в нього на пiдприємствi або у вишi, або в садовому товариствi крадуть? Боюся, що результатом стане не порушення кримiнальноï справи проти корумпованоï поганi, а вiдправка дивного доброзичливця до психлiкарнi.
Обґрунтовуючи сюжет про радянську мiфологiзацiю крiпосного права (сама ця фальшивка виявилася особливо потрiбною за часiв колективiзацiï й так званоï боротьби з куркульством), треба враховувати ще одну важливу обставину. Скасування крiпацтва це не якась разова, епохально-унiкальна подiя. У Росiï ще з кiнця XVIII столiття почався процес звiльнення станiв. Покрiпаченими були самi помiщики, саме дворянство. Офiцерський корпус Росiйськоï армiï складався iз дворян, вони зобов'язанi були служити, поки не отримували тяжке поранення або до того вiку, коли вже фiзично були не в змозi витримувати вiйськове навантаження. Дещо iншими були обов'язки дворян штатських чиновникiв, але й вони не могли вiдмовитися за власним бажанням вiд служби. Лише пiсля Дарованоï грамоти про вiльнiсть дворянства 1785 року, прийнятоï Катериною Великою, ситуацiя радикально змiнилася. Слiдом за цим й iншi стани росiйського суспiльства, зокрема мiщани й купецтво, здобули новi права та свободи. (А козаки були вiльними вiд початку.) У результатi в тi неспiшнi часи менш як за 80 рокiв росiйське суспiльство звiльнилося.
Сюжет другий. Чому крiпосне право скасували. (Хто вчиться i хто не вчиться на уроках iсторiï).
Поки хранителi радянськоï мiфологiï мiркують над своєю картиною реальностi, я подам iнший сюжет на тему: Чи була iсторiя тодi й чи є iсторiя зараз? Повернуся до запитання: чому, власне, крiпацтво було скасоване? Питання тим паче доречне, що трохи ранiше я писав про його економiчну ефективнiсть. Так, стани розкрiпачувалися, але чому селян звiльнили 1861-го, а не 81-го або не 31-го року? Хронологiчна прив'язка настiльки важливого рiшення стає зрозумiлою, якщо бачити його реальний iсторичний контекст.
А контекст полягав у тому, що з початку XVIII столiття, упродовж майже пiвтора столiття, Росiйська армiя залишалася найпотужнiшою армiєю вропи. Але пiсля перемоги 1709 року пiд Полтавою над Карлом XII, слiдом за перемогою над Наполеоном i парадом росiян у Парижi 1814 року, через 40 рокiв краïна зазнала несподiваноï поразки в Кримськiй вiйнi. Звiсно, ця поразка й вiддалено не була схожа на перемогу у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 19411945 pp., ворог не блокував Пiтер, не дiйшов до Москви й Волги, але англо-франко-турецький десант усе ж таки висадився в Криму та обстрiлював
Севастополь. Додам, що пiд час вiйни росiйська ескадра адмiрала Нахiмова (за iншими джерелами, Нахiмсона), потопила втричi бiльший турецький флот у Синопськiй затоцi. Причому авторитет Нахiмова був незаперечний не лише тому, що вiн завжди, коли це було потрiбно, проявляв особисту мужнiсть i геройство. Були й iншi причини: молодшi чини тодi не будували дачi старшим, навпаки, Нахiмов майже всю свою платню роздавав матросам.
I все ж таки, незважаючи на всi цi деталi, поразка в Кримськiй вiйнi була очевидною, 1856 року Росiï довелося пiдписати невигiдний для неï Паризький мир. А пiсля смертi iмператора, за рiк до закiнчення вiйни, у суспiльствi почали поширюватися чутки, нiбито Микола I не помер, а отруïвся, випросивши отруту в лейб-медика Мандта. Причому Микола завчасно розпорядився не розтинати й не бальзамувати його тiло. Тут важливо не те, що iсторики сумнiваються в достовiрностi викладеноï версiï, важливо, що громадяни XIX столiття, отримуючи новини про поразки, не могли допустити, що помазаник Божий на них не реагує.
А як насправдi реагувала влада на серйознi прорахунки росiйськоï полiтики? Вiдповiддю й стала серiя реформ Олександра II. Не минуло й п'яти рокiв пiсля закiнчення вiйни, як селяни отримали волю, була проведена вiйськова реформа, правова реформа, унiверситетська реформа. Словом, у Росiï була iсторiя, i не лише у виглядi книжок Карамзiна, Соловйова, а потiм i Ключевського, якi перевидаються пiвтора столiття (жодний радянський пiдручник iсторiï сьогоднi не являє жодного iнтересу), а й як реальна основа для ухвалення стратегiчних, державних рiшень. (Заразом хочу поховати ганебний пострадянський мiф про неуспiшнiсть усiх росiйських реформ. Починаючи з Iвана III та Петра Великого до Сергiя Вiтте й Петра Столипiна, скiльки ïх було, великих соцiальних перетворень! Коли ж ми позбавимося не лише радянськоï топонiмiï, а й радянськоï мiфологiï?!)
А ось сьогоднi вiдсутнiсть iсторiï є майже очевидною. 20 рокiв не iснує СРСР, на хмару в штанях перетворилося СНД, але на телеканалах торжествує агресивна кургiнянiвщина. Нам постiйно доводять, що СРСР розпався через чиïсь невiдомi пiдступи й мало не все прогресивне людство спить i мрiє його вiдродити. Робити висновки з Великоï Вiтчизняноï вiйни, на вiдмiну вiд Кримськоï, вiдомий президентський указ узагалi не дозволяє!
I тому доводиться повторювати: звiсно, ми перемогли в цiй вiйнi, але так i не зрозумiли, в якiй саме.
Так, Сталiн перемiг, причому не лише у Великiй Вiтчизнянiй, а й у вiйнi громадянськiй, що вiдбувалася водночас. Уперше в одиннадцятистолiтнiй iсторiï Вiтчизни пiд час вiйни один мiльйон людей (а не якийсь самотнiй Власов) узяв зброю, щоб воювати з власною владою. До цiєï третьоï сили входили й росiяни, й представники всiх народiв, що проживали на територiï СРСР. Партизанський опiр бiльшовизму закiнчився у нас не 1945-го, а на початку 50-х, причому вiдбувався вiн не лише в Балтiï й на заходi Украïни, а й у споконвiчно росiйських областях.
Великi й дуже великi перемоги були в iсторiï Росiï, але чи був звитяжним СРСР, якщо через 46 рокiв пiсля встановлення прапора над рейхстагом радянська держава зруйнувалася, свiтовий соцiалiстичний табiр зник, свiтовий комунiстичний рух припинив своє iснування й сама звитяжна радянсько- комунiстична iдея померла?
Нi через п'ять, нi через 65 рокiв пiсля закiнчення вiйни ми не отримали чесних i зрозумiлих вiдповiдей на цi запитання. Але коли ми ïх усе ж таки отримаємо, Росiï знадобляться трансформацiï глибшi, нiж перетворення Олександра II!
Iгор ЧУБАЙС
1 квiтня 2011 р.

рIччя скасування крIпосного права orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16045


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация