ХРИСТИЯНИН У ПОСТ'ЯЗИЧНИЦЬКОМУ СУСПIЛЬСТВI. Спроба реконструкцIÏ життєпису агIографа Нестора orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15893


Утвердження християнства в Киïвськiй Русi було далеко не таким простим процесом, як нам здається. Незважаючи на те, що ця релiгiя набула статусу державноï, все- таки в суспiльствi зберiгалися дохристиянськi (т.з. язичницькi) погляди. Християнство часто розглядалося як щось формальне, а вiра батькiв була чимось суттєвим. Таке суспiльство варто розглядати як пост'язичницьке. Iснувало воно в Киïвськiй Русi в XI столiттi, почасти в XII.
У такому суспiльствi людину, яка дотримувалася християнських норм, хоча й не осуджували, але сприймали як бiлу ворону. Вона певною мiрою була новатором i мусила бути подвижником.
До таких подвижникiв належав Нестор, який створив чи не першi зразки християнськоï житiйноï лiтератури (Житiя Бориса i Глiба, а також Феодосiя Печерського). Йому навiть приписують написання Повiстi минулих лiт, хоча це пiд сумнiвом. Про нього, як i, зрештою, про iнших середньовiчних авторiв, ми знаємо небагато. Народився вiн орiєнтовно в 50-х роках XI ст., очевидно, не ранiше 1057 р. Про його походження можна лише здогадуватися.
На думку, що Нестор походив iз якогось полянського мiстечка, нас наводять такi мiркування. У серединi XI столiття в Києвi вже iснувало багато монастирiв. Але, судячи з усього, це були елiтарнi обителi, куди приймали далеко не всiх, а, як правило, заможних киян. На цьому, до речi, акцентує увагу Несторове Житiє Феодосiя Печерського. У ньому розповiдається, що, коли Феодосiй прийшов до Києва й почав ходити по монастирях, то його не хотiли прийняти, бачачи його простоту i вбогий одяг. Тодi вiн прийшов до Антонiя, засновника Києво-Печерського монастиря, який жив усамiтнено в печерi, а його обитель сильно вирiзнялася вiд iнших киïвських монастирiв своïм аскетизмом та провiнцiалiзмом, тобто сюди могли приходити не лише кияни, а й жителi iнших мiст.
Як вiдомо, i Антонiй, i Феодосiй були провiнцiалами. Перший походив iз Любеча, другий iз Василева (нинiшнiй Василькiв), хоча перед тим, як прийти до Києва, жив у Курську. Очевидно, Києво-Печерський монастир, принаймнi спершу, став прихистком для людей iз християнiзованих полянських околиць.
Оскiльки Нестор, як вiдомо, став ченцем цiєï обителi, яка спочатку iснувала для жителiв некиян, то ми допускаємо, що вiн, так само, як Антонiй та Феодосiй, прийшов сюди з якогось полянського мiстечка.
Народився Нестор, iмовiрно, в родинi, яка належала до елiти тогочасного давньоруського суспiльства. Саме таке походження давало йому можливiсть вiдiйти вiд давнiх язичницьких традицiй, якi ще мали значну силу на Русi, й Долучитися до нового для руських людей християнства, а вiдповiдно, й отримати християнську освiту, ознайомитися з бiблiйними текстами й творами християнських авторiв.
Водночас таке елiтарне походження давало йому можливiсть виробити своєрiдне бачення суспiльно-полiтичних процесiв та iсторичного минулого його краю.
Чому Нестор обрав чернече життя сказати важко. Можна лише зазначити: вибiр був непростим. Ченцi стали новими людьми, нетрадицiйною iнтелектуально- духовною елiтою, яка несла для русичiв християнськi цiнностi. Зрозумiло, ця нетрадицiйнiсть викликала негативну реакцiю в населення. Непорозумiння мiж русичами-традицiоналiстами й носiями християнськоï культури з великою драматичнiстю зображено Нестором у написаному ним Житiï Феодосiя Печерського.
Бажання святого жити по-християнськи викликало нерозумiння з боку оточення. Особливо драматичними були непорозумiння мiж ним та його рiдною матiр'ю. Це був конфлiкт мiж носiями двох свiтоглядiв близькими родичами. Зображення цього конфлiкту настiльки живе, сильне, що не виникає сумнiву: описати таке не мiг хтось стороннiй, тим паче за розповiдями iнших людей. Вiдомо, що Нестор не був безпосередньо знайомий iз Феодосiєм. Очевидно, вiн сам мав пережити щось схоже…
Тож, як би там не було, Нестор опинився в Києво-Печерському монастирi. Його перебування в цiй обителi припало на час ïï пiднесення. 1091 року вiдбулося урочисте вiдкриття мощiв Феодосiя. Саме тодi починається iнтенсивне творення й лiтературне оформлення легенд про подвижникiв Києво-Печерського монастиря, якi стали основою Києво-Печерського патерика.
Можна сказати, що Нестору поталанило з часом i культурним оточенням. Жив вiн у часи полiтичного й культурного пiднесення Киïвськоï Русi, у найбiльшому столичному монастирi, де мiг не лише спостерiгати за бурхливими подiями, але й мав можливiсть хоча б частково усамiтни-
тися, а це дуже важливо й потрiбно для письменника. Час написання Нестором агiографiчних творiв залишається суперечливим. Деякi дослiдники вiдносили ïхню появу до 80-х рокiв XI ст., зараз же бiльшiсть датують цi твори початком XII ст.
Перший житiйний твiр про Бориса та Глiба не виник на порожньому мiсцi. Очевидно, вже за часiв Ярослава Мудрого з'явилися фольклорнi, а, можливо, й писемнi твори про вбивство цих двох князiв. Цiлком iмовiрно, що Нестор ïх використовував. Так, наприклад, зустрiчаємо схожi мiсця в Несторовому житiï та Оповiданнi про страждання Бориса i Глiба, яке приписують старцю Якову.
Однак Несторове житiє все ж якiсно iнший твiр, якщо порiвнювати його з твором Якова. Нестор, пишучи про Бориса та Глiба, створив перше в Киïвськiй Русi житiє, яке вiдповiдало класичним вiзантiйським зразкам. На початку автор смиренно просить Бога дати йому розуму. Далi в скороченому варiантi викладає людську iсторiю з часiв створення свiту. Закiнчує Нестор свiй iсторичний екскурс хрещенням Русi, намагаючись цим ввести русичiв до кола iсторичних народiв. А вже пiсля цього починає опис життя Бориса й Глiба.
Про ïхнє народження не йдеться (у цьому випадку автор вiдходить вiд вiзантiйських зразкiв). Можна припустити, що пiсля народження Борис i Глiб не були охрещенi. Нестор починає виклад життя своïх героïв iз дитинства й намагається утвердити думку, що вони були дуже побожними й благочестивими.
Звертає на себе увагу й вибiр теми. Створення Житiя Бориса i Глiба, очевидно, треба осмислювати з точки зору утвердження християнських цiнностей у давньоруському суспiльствi. Для язичника- русича смерть Бориса та
Глiба аж нiяк не була героïчною. Убивство цих князiв може бути хiба що предметом скорботи, але аж нiяк не прославлення.
У язичницькi часи вiдомими особами ставали, як правило, тi князi, якi вiдзначалися своïми завоюваннями, великими кровопролиттями тощо. Мученицька ж смерть (а не смерть героïчна на полi бою) це вже суто християнська цiннiсть. До того ж цiннiсть, яка є чи не найбiльшим викликом язичницькому свiтовi. Адже значна частина християнських святих це страстотерпцi, люди, що гинуть мученицькою смертю (часто смертю за вiру). Саме Борис i Глiб могли стати образами таких страстотерпцiв (iнша справа наскiльки вдалi цi образи).
Фактичних даних у Житiï… небагато. Оповiдь про вбивство князiв, своєрiдна кульмiнацiя твору, схематична, вiдповiдає вiзантiйським зразкам, у результатi вона втрачає своє iсторичне значення.
Значна, по сутi друга, частина твору це оповiдь про чудеса, якi творили Борис та Глiб. Агiографiчний твiр про Бориса й Глiба засвiдчив, що в руськiй лiтературi з'явилася неординарна постать письменник, який не боявся лiтературного експерименту, був новатором, адже вносив елементи чужорiдноï культури, у цьому випадку вiзантiйськоï, в культуру руську,i намагався адаптувати ïх.
Другим, вiдомiшим агiографiчним твором Нестора було Житiє Феодосiя Печерського. Пишучи житiє святого, Нестор, очевидно, використовував свiй особистий життєвий досвiд. Звiсно, в такому творi важко з'ясувати, де особистi моменти з життя Нестора, поданi пiд виглядом житiя Феодосiя; де просто нейтральнi моменти в описi монастирського життя, якi все ж ґрунтувалися переважно на особистому досвiдi Нестора; де реальнi моменти бiографiï Феодосiя, поданi без житiйноï iдеалiзацiï; де iдеалiзованi та мiфологiзованi моменти бiографiï Феодосiя, створенi монастирською братiєю; нарештi де моменти штучнi, внесенi пiд впливом вiзантiйськоï лiтератури.
Те, що Нестор при написаннi Житiя Феодосiя перебував пiд неабияким впливом вiзантiйських зразкiв цiлком зрозумiло. Вiн, зокрема, досить широко використовував тут житiя Сави Освяченого, одного з органiзаторiв палестинського чернецтва, та втимiя Великого, якi були написанi Кирилом Скитопольським.
Крiм того, Нестор користувався житiєм Антонiя Великого (пера Афанасiя Олександрiйського), а також агiографiчними творами Палладiя, Василiя Амосiйського, Iоанна Мосха та iнших. До того ж у цих творах вiн знаходив для себе не лише загальну манеру викладу чи загальнi мотиви, а навiть у окремих подробицях, у деяких висловлюваннях дотримувався вiзантiйських зразкiв. Можливо, Нестор знав грецьку мову й знайомився з цими творами в оригiналi. Для того часу вiн був досить освiченою людиною.
Авторитет Нестора був настiльки великим, що саме йому приписали написання Повiстi минулих лiт. Однак легенда про Нестора-Лiтописця це справа рук украïнських iнтелектуалiв XVII ст. того часу, коли в украïнськiй суспiльнiй думцi утверджується ренесансне розумiння iндивiдуального авторства. Цi iнтелектуали вважали, що Повiсть минулих лiт (твiр загалом колективний) має мати iндивiдуального автора. I показово, що ïхнiй вибiр впав саме на Нестора.
Петро КРАЛЮК
7 липня 2000 р.

ХРИСТИЯНИН У ПОСТ'ЯЗИЧНИЦЬКОМУ СУСПIЛЬСТВI. Спроба реконструкцIÏ життєпису агIографа Нестора orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15893