ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КРАÏНИ Руська земля та УкраÏна в системI Iсторичних координат orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15826


квiтня знову непомiтно для громадськостi минула дата першоï згадки назви нашоï краïни. У багатьох iнших краïнах точно б не пропустили таку нагоду для популяризацiï своєï держави. У нас же тиха украинская ночь. Мiж тим, безпам'ятство чи не головна причина iсторичних бiд та невдач.
I це справедливо: досвiд, здобутий тяжкою працею i кров'ю предкiв, дається людинi (чи народовi) для того, щоб можна було не повторювати своïх та чужих помилок. А людина (чи народ) цим досвiдом нехтує.
Мiж тим повiдомлення вiтчизняного лiтопису вiд 1187 року говорить: У тiм же походi (князiв Русi, тобто Києва, Бiлгорода, Вишгорода, Василькова, Переяслава та фортець Поросся на половцiв) розболiвся Володимир Глiбович (князь Переяславський) недугою тяжкою, вiд якоï вiн i помер. I принесли його в Переяслав (нинi Киïвськоï областi) на ношах, i отут преставився вiн, мiсяця квiтня у вiсiмнадцятий день, i покладений був у церквi святого Михайла, i плакали по ньому всi переяславцi. Вiн бо любив дружину, i золота не збирав, добра не шкодував, а усе давав дружинi; був же вiн князь чеснотний i сильний у бою, i мужнiстю мiцною вiдрiзнявся, i всякими доброчестностями був сповнений. За ним же Украïна много постонала.
В Украïнi громадськiсть, не кажучи про полiтикiв, ще як слiд не навчилася розумiти просту iстину про зв'язок мiж успiхами народу i станом його пам'ятi, анi мати цю пам'ять, анi знати елементарнi речi зi своєï iсторiï зокрема такi, як природа назви своєï краïни.
Мiж тим у радянськi та iмперськi часи була популярна й iдеологiчно зручна теорiя про походження назви Украïна вiд слова окраïна. Завдяки цьому стверджувалося периферiйне значення своєï краïни для ïï мешканцiв, яких привчали любити чужу Батькiвщину i зневажати свою.
У XVIII столiттi, пiсля кiлькасотлiтiнiх боïв одразу на кiлька фронтiв украïнцi оглянулися, i, як то кажуть,
з'ясували i я не я, i хата не моя. Несподiвано виявилося, що на iм'я i спадок Киïвськоï Русi може претендувати ще хтось, крiм народу, на споконвiчнiй територiï якого розташовано всi центри Русi Киïв, Чернiгiв, Переяслав, Канiв, Бiлгород, Василькiв, Вишгород, Юр'ïв, Любеч, Овруч, Острог, Путивль, Новгород-Сiверський, Прилуки, Володи- мир-Волинський, Луцьк, Галич, Львiв, Теребовля i так ще на кiлька сторiнок.
Причому це привласнення назви було зроблено краïною з протилежною полiтичною та суттєво вiдмiнною культурною традицiєю. Мiж тим запозичення назви явище звичне в iсторiï, Московiя тут далеко не першовiдкривач. Нiмеччина майже цiле тисячолiття до 1806 року офiцiйно звалася Священною Римською iмперiєю, хоча головний внесок германцiв у римську iсторiю полягав у тому, що вони зруйнували Рим. Румунiя в серединi XIX столiття змiнила двi власнi природженi назви (Волощина i Молдова) на одну. Зате яку! Хоча в бiльшостi вчених не викликає сумнiвiв, що румуни нащадки латинiзованих дакiв, а не римських легiонерiв i колонiстiв, якi евакуювалися з Дакiï 271 року, як про це одностайно повiдомляють античнi джерела.
Вiдповiвши на запитання, що таке Русь i що таке Украïна, ми дамо собi вiдповiдь, що ми є.
Поява слова Украïна вперше 1187 року по вiдношенню до Переяславщини, тобто власне Русi (так у VIIIXVII столiттях називалася територiя Центральноï Украïни) одразу ставила нерозв'язне для радянськоï пропаганди питання окраïною щодо чого могла бути ця територiя? Природно, що не Москви. Остання в тi часи була настiльки глухою околицею, про яку пересiчнi люди навряд чи взагалi щось чули на Киïвщинi. Киïв залишався безумовним центром для усiх князiв династiï Рюриковичiв. Iншого центру легiтимностi просто не iснувало. Абсолютна бiльшiсть князiв цiєï династiï вважали Киïвську землю своєï батькiвщиною (доменом або вотчи- ною), навiть коли, керуючи далекими землями, нiколи в життi не бачили нi Днiпра, нi Росi, а решту земель розглядали як просто пiдвладнi собi.
Загалом, частина Переяславського князiвства в той час справдi була на краю Русi. Однак iнша його частина була вiддалена вiд кордонiв Русi навiть бiльш, нiж сам Киïв. Таким чином, було б незрозумiло, чому про князя тужили саме прикордоннi землi, адже, за логiкою, це робити щодо свого князя мали жителi Переяславського князiвства незалежно вiд вiддаленостi вiд кордонiв. Отже, поява слова Украïна вперше зафiксована стосовно Переяславського князiвства. У цьому повiдомленнi йшлося, що за Переяславським князем Володимиром Глiбовичем тужила вся Украïна. Переяславщина була одним iз князiвств власне Русi (до якоï на той час належали Киïвське, Чернiгiвське, Переяславське й Новгород-Сi- верське князiвства). Тому слово Украïна не могло означати околиць князiвства. Ще бiльш незрозумiло, окраïною чого могли бути неодноразово згаданi в лiтописах Чернiгiвська Украïна, Сiверська (Новгород-Сiверська) Украïна або, тим бiльше, Киïвська Украïна.
Пiд 1189 р. в лiтописi в оповiданнi про князя Ростислава Берладника згадується, що вiн приïхав в Украïну Галицьку (коли вiн в'ïхав у серединнi землi цього князiвства, а не його околицi). У Галицько-Волинському лiтописi пiд 1213 р. є запис Данило ж повернувся додому i ïхав з братом i прияв Бе- рестiй, и Угровеськ i Верещин, Столпе, Комов i всю Украïну, тобто малося на увазi все князiвство.
Треба вiдзначити, що назва Украïна застосовувалася й Щодо росiйських та бiлоруських земель Рязанська Украïна, Ростовська Украïна, Полоцька Украïна. Вiдомi також повiдомлення про польських князiв, якi пiсля походу на Галичину й Волинь верталися в свою Украïну, тобто у власне князiвство, а не його околицi.
Слово Украïна в лiтописах виступає синонiмом слова князiвство. Саме в такому значеннi воно багаторазово вживається протягом кiлькох столiть пiсля своєï появи, коли Украïна позначає наше князiвство, наша земля, краïна.
Паралель прозора адже й нинi по-украïнськи слово краïна означає власне краïну. Украïнянин, а пiзнiше украïнець, вiдповiдно, означало земляк, спiввiтчизник.
В украïнськiй мовi є слово украяти, тобто надiлити чим- небудь, наприклад, хлiбом, землею тощо.
Специфiка вживання назви Украïна в лiтературi XII XV ст. цiлком прозоро свiдчить про те, що в той перiод термiн Украïна вживався саме як синонiм князiвства, землi.
Уперше з'явившись щодо Середньоï Надднiпрянщини щонайменше в серединi VI ст., задовго до появи варягiв на iсто-
ричнiй аренi, назва Русь протрималася в Украïнi (Захiднiй) до XX ст., а в Центральнiй до XVIII ст. Ще поет Iван Франко в 1914 р. писав про себе я єсмь русин. Деякi закарпатцi й досi називають себе русинами.
Паралельно з XII ст. виникає й назва Украïна.
А що ж таке Русь?
У вiтчизняних лiтописах послiдовно стверджується, що Руссю є виключно територiя сучасноï Центральноï й Пiвнiчноï, а з кiнця XII ст. i Захiдноï Украïни. Жоднi iншi землi, анi Суздаль (Залiсся), анi Новгород, анi Смоленськ тощо Руссю за часiв Киïвськоï Русi не вважалися. Нiде в лiтописi не згадано анi СуздальськоïРусi, анi ЗалiськоïРусi, анi Московськоï Русi усе це пiзнi вигадки iмперських iдеологiв. Русь завжди була лише одна Киïвщина, Переяславщина й Чернiгiвщина, а з кiнця XII ст. це ще й землi Захiдноï Украïни.
Повiдомлення лiтопису пiд 1141 р.: I Святослав, заплакавши, послав до Юрiя в Суздаль, сказав: Брата менi Всеволода Бог узяв, а Iгоря Iзяслав схопив. Пiди-но в Руську землю, до Києва.
Повiдомлення лiтопису 1147 p., коли чернiгiвський князь Святослав Ольгович обступив мiсто Неринськ (у Рязанському князiвствi): У той же час прибiгли до Святослава iз Русi отроки.
Повiдомлення лiтопису пiд 1148 р. про обмiн дарами мiж великим киïвським князем Iзяславом Мстиславичем i його братом Ростиславом Мстиславичем, князем Смоленським: Iзяслав дав дари Ростиславу, котрi од Руськоï землi i од усiх цесарських земель (тобто земель, пiдвладних Киïвському князю Iзяславу, якого часто називали цесарем, на зразок вiзантiйських iмператорiв. Авт.), а Ростислав дав Дари Iзяславу, котрi од верхнiх земель i од варягiв.
Повiдомлення лiтопису пiд 1149 p., коли вигнаний iз Киïвщини Ростислав приïжджає до свого батька Юрiя Довго-
Найпоширенiшою формою функцiонування мови в епоху Киïвськоï Русi було усне народне мовлення, яке реалiзовувалося в численних дiалектних варiантах. Сiльське дiалектне мовлення в бiльшостi регiонiв вiдзначалося лiнгвiстичною чистотою та еволюцiйною наступнiстю, що зумовлювалося рiзким протиставленням у той час села та мiста. На вiдмiну вiд мiст з ïхнiм рiзноетнiчним i рiзномовним населенням, панiвною християнською iдеологiєю та культурою, село зберiгало споконвiчну народну культуру, мову й тисячолiтнi язичницькi традицiï. Але сiльське народне мовлення нiколи не було однорiдним навiть на раннiй (протоукраïнськiй) територiï, а тим паче на всiй територiï Киïвськоï Русi. Хоча, наприклад, волинянин i надднiпрянець чи прикарпатець i переяславець цiлком могли порозумiтися мiж собою, ïхнє мовлення помiтно вiдрiзнялося i фонетикою, i окремими словами, i деякими мовними зворотами.
Ще бiльша мовна рiзниця була помiтна мiж вiддаленiшими територiями, наприклад, мiж мовою селян Киïвщини й
Полоччини та Смоленщини або Псковщини й Новгородщини. Саме в мовi тогочасних селян у рiзних дiалектних ареалах формувалися i розвивалися тi фонетичнi й граматичнi риси, якi стали як спiльним надбанням, так i розрiзнювальними особливостями украïнськоï, росiйськоï та бiлоруськоï мов.
Про стан i особливостi давньоруського мовлення жодних прямих свiдчень ми не маємо, бо магнiтофонiв тодi ще не було й живоï народноï говiрки нiхто не мiг зафiксувати. Нiхто не здогадався i детально описати особливостi тогочасноï народноï мови. Про це можна мiркувати лише на основi писемних пам'яток, але при встановленнi часу появи окремих дiалектних рис за стародавнiми писемними текстами треба бути дуже обережним i ставитися до них критично. Адже до нас писемнi пам'ятки дiйшли, починаючи з другоï половини XI ст., тобто майже через столiття пiсля прийняття християнства (нi з X, нi з першоï половини XI ст. нiяких писемних джерел ми не маємо, хоча вони, напевно, були, але ïх знищили в часи лихолiть). Крiм того, час фiксацiï в писемних текстах певного дiалектного явища можна було б вважати й часом його виникнення в живому народному мовленнi лише в тому разi, якби давньокиïвськi книжники мали завдання стежити за появою нових рис та особливостей у народних дiалектах i обов'язково використовувати ïх у писемнiй мовi. Насправдi ж усе було навпаки: книжники свiдомо уникали будь-яких простомовних народних рис, бо керувалися офiцiйною настановою про те, що живе народне мовлення не треба допускати в священнi книги це вважалося блюзнiрством.
Розрив мiж лiтературною i народно-дiалектною мовами в епоху Середньовiччя був iстотним, i про це треба постiйно пам'ятати. Тому не можна, наприклад, цитувати уривок з Повiстi минулих лiт або зi Слова о полку Iгоревiм, написаних тодiшньою лiтературною мовою з багатьма церковнослов'янськими рисами, i на тiй пiдставi, що вона не схожа на сучасну Украïнську мову, робити висновок, нiбито нiякоï украïнськоï
ричнiй аренi, назва Русь протрималася в Украïнi (Захiднiй) до XX ст., а в Центральнiй до XVIII ст. Ще поет Iван Франко в 1914 р. писав про себе я єсмь русин. Деякi закарпатцi й досi називають себе русинами.
Паралельно з XII ст. виникає й назва Украïна.
А що ж таке Русь?
У вiтчизняних лiтописах послiдовно стверджується, що Руссю є виключно територiя сучасноï Центральноï й Пiвнiчноï, а з кiнця XII ст. i Захiдноï Украïни. Жоднi iншi землi, анi Суздаль (Залiсся), анi Новгород, анi Смоленськ тощо Руссю за часiв Киïвськоï Русi не вважалися. Нiде в лiтописi не згадано анi СуздальськоïРусi, анi ЗалiськоïРусi, анi Московськоï Русi усе це пiзнi вигадки iмперських iдеологiв. Русь завжди була лише одна Киïвщина, Переяславщина й Чернiгiвщина, а з кiнця XII ст. це ще й землi Захiдноï Украïни.
Повiдомлення лiтопису пiд 1141 р.: I Святослав, заплакавши, послав до Юрiя в Суздаль, сказав: Брата менi Всеволода Бог узяв, а Iгоря Iзяслав схопив. Пiди-но в Руську землю, до Києва.
Повiдомлення лiтопису 1147 p., коли чернiгiвський князь Святослав Ольгович обступив мiсто Неринськ (у Рязанському князiвствi): У той же час прибiгли до Святослава iз Русi отроки.
Повiдомлення лiтопису пiд 1148 р. про обмiн дарами мiж великим киïвським князем Iзяславом Мстиславичем i його братом Ростиславом Мстиславичем, князем Смоленським: Iзяслав дав дари Ростиславу, котрi од Руськоï землi i од усiх цесарських земель (тобто земель, пiдвладних Киïвському князю Iзяславу, якого часто називали цесарем, на зразок вiзантiйських iмператорiв. Авт.), а Ростислав дав Дари Iзяславу, котрi од верхнiх земель i од варягiв.
Повiдомлення лiтопису пiд 1149 p., коли вигнаний iз Киïвщини Ростислав приïжджає до свого батька Юрiя Довго- рукого в Суздаль, то каже: Чув я, що хоче тебе вся земля Руська i чорнi клобуки.
Повiдомлення лiтопису про слова Юрiя Довгорукого (1149 р.): Синовець мiй Iзяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив i попалив, а iще й сина мого вигнав iз Руськоï землi i волость йому не дав, i мене соромом покрив.
Повiдомлення лiтопису пiд 1151 p.: пiсля того, як Iзяслав Мстиславич учергове вигнав Юрiя Довгорукого з Києва, син Юрiя Андрiй Боголюбський тим часом випросив у отця пiти наперед до Суздаля, кажучи: Осе нам уже, отче, тут, в Руськiй землi нi ратi, нi чого iншого. Тож затепла пiдем.
Повiдомлення лiтопису про черговий невдалий похiд Юрiя Довгорукого на Киïв пiд 1154 р.: У тiм же роцi рушив Юрiй з ростовцями, i з суздальцями, i з усiма дiтьми в Русь. I стався мор серед коней в усьому вiйську його, якого ж не було нiколи.
Повiдомлення лiтопису про те, як пiсля смертi киïвського князя Iзяслава Мстиславича тоï ж зими (1154 р.) рушив був Юрiй у Русь, почувши про смерть Iзяславову.
Повiдомлення лiтопису пiд 1155 p., коли тодiшнiй киïвський князь Юрiй Довгорукий посилає по свого племiнника Ростислава у Смоленськ: Сину? Менi з ким Руську землю удержати? З тобою. Поïдь- но сюди.
Повiдомлення лiтопису пiд 1173 p., коли Андрiй Боголюбський указав князям Ростиславичам залишити Киïв i навколишнi мiста Бiлгород та Вишгород i пiти до Смоленська: I заремствували вельми Ростиславичi, що вiн позбавляє ïх Руськоï землi.
Повiдомлення лiтопису пiд 1174 р. про те, як суздальський князь Андрiй Боголюбський, вiдповiдаючи на звернення князiв Ростиславичiв, сказав: Пождiте трохи, я послав до братiв своïх в Русь. Як менi вiсть буде од них, тодi й дам вiдповiдь.
Повiдомлення лiтопису пiд 1175 р. про те, як суздальського князя Андрiя Боголюбського вбили змовники в заснованому ним мiстечку Боголюбовi пiд Суздалем, а його придворний Кузьмище причитав: Уже тебе, господине, пахолки твоï не признають. Не так, як колись, коли купець приходив iз Цеса- рограда, i з iнших краïв, i з Руськоï землi…
Повiдомлення лiтопису пiд 1175 р. про те, як пiсля вбивства Андрiя Боголюбського володимирськi бояри (з Володи- мира-на-Клязьмi) говорили: Князь наш убитий, а дiтей у нього немає, синок його в Новгородi, а брати його в Русi.
Повiдомлення лiтопису пiд 1175 р.: Того ж року коли оба Ростиславичi сидiли на княжiннi у землi Ростовськiй, роздавали вони були посадництва руським отрокам. А тi велику тяготу людям сим учинили продажами i вирами.
Повiдомлення лiтопису пiд 1180 р. про похiд чернiгiвського князя Святослава Всеволодовича на Суздаль i Рязань: I тодi спiшно приготувалися до бою у вiйську Свято- славовiм, i Всеволод Святославич уборзi примчав до руських полкiв зi своïм полком. I тодi рязанськi князi втекли, а iнших вони побили. Коли Святослав повертався iз Суздаля, лiтопис повiдомляє: А коли вийшов вiн iз Суздальськоï землi, то одпустив брата свого Всеволода, i Олега, сина свого, i Ярополка в Русь, а сам iз сином Володимиром пiшов до Новгорода Великого.
Повiдомлення лiтопису пiд 1187 р. про те, як князь Рюрик Киïвський послав у Суздаль до князя Всеволода сватати його восьмилiтню дочку Верхуславу за свого сина Ростислава, а Всеволод згодився, дав великий посаг i вiдпустив ïï в Русь. Князь Рюрик справив пишне весiлля, якого несть бувало в Русi, а потiм тих, що привезли Верхуславу iз Суздаля, Якова свата i с бояре одпустив ко Всеволоду в Суздаль. Яков приïхав iз Русi (в Суздаль), проводивши Верхуславу, i бисть радiсть.
Повiдомлення лiтопису пiд 1223 р. про те, що на допомогу украïнським князям у ïхнiй боротьбi проти монголо-та- тар з Ростова послали з ростовським полком Василя Костянтиновича, але вiн буцiмто не встиг до них в Русь.
Варязька теорiя походження назви Русi зi Скандинавiï поширювалася в Росiï й СРСР через те, що дозволяла нехтувати численними лiтописними згадками, у яких чiтко й однозначно стверджувалося, що Русь це виключно землi сучасноï Центральноï, а з кiнця XII ст. й Захiдноï Украïни.
Якби варяги принесли iм'я русинiв, воно нiяк не могло би бути зафiксоване в писемних джерелах VI ст., адже варяги вперше з'явилися на iсторичнiй аренi на кiлька столiть пiзнiше.
Сьогоднi навiть такий москвофiл, як академiк П. Толочно, вважає, що назва Русь мiсцевого, пiвденного походження: Вочевидь, Русь дуже давнє слово iраномовного походження, пов'язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межi VIII IX столiть воно закрiпилося на середньому Днiпрi й перейшло на слов'ян. Не випадково лiтописець писав: …поляни iже нинi зовомая Русь. Iнакше кажучи, слов'яни з племенi, яке стало ядром давньоруськоï держави, спочатку iменувалися полянами, але потiм на них поширилася назва Русь… Вочевидь, зi словом Русь пов'язанi й давнi iмена рiчок Росi, а також ïï притокiв Росави i Роставицi.
Просте вивчення першоджерел доводить, що специфiка вживання назви Украïна в лiтературi XIIXV столiть цiлком прозоро свiдчить про те, що в той перiод термiн Украïна вживався саме як синонiм князiвства, землi.
Тому Украïна є просто новою, бiльш молодою назвою Русi. А Русь, вiдповiдно, є древньою назвою Украïни. I обидвi чудовi, зв'язанi з колосальною кiлькiстю перемог.
18 квiтня 1187 року народилася лише одна з двох назв нашоï краïни, у той час як тодi в iсторiï абсолютно нiчого не змiнилося. Тому сама краïна, безумовно, є старшою.
У такiй подвiйнiй назвi Украïна не оригiнальна. Колись Францiя звалася Галлiєю, а Iспанiя Iберiєю. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британiя звалася просто Британiєю, потiм Альбiоном, потiм Англiєю, а сьогоднi використовує одразу двi назви. Китай змiнював назву кожного разу зi змiною правлячих династiй. Так само й Росiя нещодавно звалася СРСР, до того Московським царством, а ще перед тим Суздаллю й Залiссям.
Олександр ПАЛIЙ 29 квiтня 2011 р.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ КРАÏНИ Руська земля та УкраÏна в системI Iсторичних координат orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15826