БОРОДАТI ВIДМIННОСТI Й ПЕРЕДУМОВИ ДIАЛОГУ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15785


Тепер звернемося до тих розбiжностей, у яких Схiдна й Захiдна церкви звинувачували одна одну i якими вони й до сьогоднi виправдовують трагiчний розкол. Таких вiдмiнностей сьогоднi значно бiльше, нiж ïх було в XI столiттi, тисячолiтня iсторiя подiленого християнського життя в рiзних географiчних, етнiчних та культурних умовах не могла не привести до численних змiн майже у всiх сферах релiгiйноï практики.
Найбiльш серйозними є розбiжностi догматичнi. 1024 року схiднi й захiднi церкви роздiляло тiльки одне догматичне положення вчення про походження Святого Духу. У Нiкео- Константинопольськiм Символi вiри (Вiрую), який сповiдують обидвi церкви, стверджується, що Дух Святий походить вiд Бога Отця. Починаючи з VI столiття, однак, Захiдна церква вводить до Символу вiри слова i Сина (латиною це одне слово Filioque). Iншими словами, Захiдна церква вiрує в те, що Св. Дух походить вiд Отця i Сина. Filioque було остаточно введено до Символу вiри на початку того таки XI столiття. Богослови вважають, що католики зробили це задля ще бiльшого звеличення Iсуса Христа. Православнi не тiльки не приймають додаток i Сина, а ще й звинувачують католикiв у тому, що вони порушили непорушне Символ вiри, спiльно вироблений на двох перших Вселенських соборах у IV ст.
У XIX столiттi кiлькiсть догматичних розбiжностей зросла Римська церква прийняла кiлька нових догматiв. По-перше, догмат про непогрiшимiсть Папи в справах вiри. (Мається на увазi, коли Папа говорить з своєï кафедри, ним керує Дух Святий.) По-друге, католицькi богослови пiдвищили, так би мовити, статус Дiви Марiï Богородиця, згiдно з новим догматом, є вiльною вiд первородного грiха, бо була зачата своєю мамою Анною непорочно. Пiдкреслимо, хоча згаданi
католицькi догмати православними всiляко засуджуються, вони не були офiцiйно визнанi єрессю.
Бiльшiсть розбiжностей стосуються, однак, зовнiшнiх форм церковного життя, обрядiв. На першому мiстi тут стоïть причастя. Православнi приймають причастя у двох видах хлiба й вина, тодi як католики причащають мирян тiльки хлiбом. Ще одна вiдмiннiсть православнi випiкають євхаристичний хлiб iз квасного, а католики iз прiсного тiста.
ще багато менших вiдмiнностей. Так, православнi в звичайну суботу не постяться, а католики постяться. У православних целiбат обов'язковий тiльки для чернецтва та єпископiв, а в католикiв для всiх рiвнiв духовенства. Iсторик протоiєрей Петро Смiрнов пише (1916 рiк): Знаходячись 800 рокiв поза Вселенською (тобто Православною) церквою, захiдна церква допустила багато нових вiдхилень вiд православ'я. Серед iнших вiдхилень вiн згадує вчення про iндульгенцiï, вчення про чистилище (православнi в нього не вiрують), неправильне (iнше за обрядом) таïнство миропомазання, дозвiл ïсти сир i яйця у днi посту, введення сану кардинала, носiння єпископами перснiв тощо. Можна згадати ще питання бороди з давнiх часiв велася запекла полемiка щодо того, носити духовним особам бороди, як це заведено в православ'ï, чи голитися, як це роблять католицькi духовнi. Iз цього приводу Антiохiйський патрiарх Петро, сучасник Михаïла Керулларiя, сказав справдi великi слова: Залишим бороди цирульникам!
Згаданi вище вiдмiнностi мiж католиками й протестантами iснували й обговорювалися в єдинiй християнськiй спiльнотi не одне столiття, але мало хто вважав, що подiбнi вiдхилення можуть призвести до подiлу церков, як це сталося 1054 року. Бiльшiсть вiруючих про них взагалi нiчого не знали. Навiть зараз важко знайти вiруючих, також серед освiчених людей, якi могли б бiльш-менш логiчно сформулювати, чим однi християни вiдрiзняються вiд iнших. Якщо не зважати, звичайно, на рiзнi фасони сакрального одягу чи на вiдмiнностi в упорядженнi храмiв.
У iсторiï християнського подiлу є, втiм, також обнадiйливi речi. Той, наприклад, факт, що обидвi церкви взаємно визнають апостольську спадкоємнiсть одна одноï, мають тi самi сiм таïнств i найголовнiше вважають ïх взаємно чесними, тобто благодатними. У 70-х роках XX столiття Росiйська православна церква визнала цей факт офiцiйно. Бiльше того, 1965 року в русалимi зустрiлися два предстоятеля Римський Папа Павло VI i Константинопольский патрiарх Атеногор i зняли взаємнi анафеми 1054 року. Вселенське православ'я не захотiло, однак, надати цiй iсторичнiй подiï належного значення.
Бо в кожнiй церквi столiттями формувався завдяки старанням духовенства образ ворога, єретика, не такого , неправильного. Простих людей, нiколи й нiчого не знаючих про догматичнi розходження, про Filioque чи про непогрiшимiсть Папи, з дитинства привчали зневажати, боятися, цуратися папiстiв. Духовенство завжди грало на притаманнiй багатьом iз нас ксенофобiï, культивувало iнстинктивну ворожнечу до несхожого й незвичного як до ворожого. Свiт залишається подiленим i сьогоднi. Хоча дiалог, започаткований 1965 року, незважаючи на численнi перешкоди, триває.
Так, нещодавно Католицька церква висловила в Декларацiï Dominus Jesus (Господь Iсус) свою повагу до Православних церков i наголосила на особливiй близькостi мiж Католицькою та Православними церквами. Церквами, якi зберегли апостольське Передання та Святi Таïни. Було пiдкреслено, що це Церкви-сестри.
Закiнчимо словами польського iсторика Зджiслава Кiяса: Послання Боже є унiверсальним i доходить до людей, незалежно вiд ïхньоï культурноï приналежностi, мiсця народження, мови чи раси.
Клара ґУДЗИК 17 травня 2001 р.

БОРОДАТI ВIДМIННОСТI Й ПЕРЕДУМОВИ ДIАЛОГУ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15785