2. ТРАГЕДIЯ. АКТ 2. Винищення. РIк 1570 orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15986


За апiтуляцiю, ганебне боягузтво завжди треба платити i цей вирок здiйснює сама Iсторiя. Коли майже за 100 рокiв цар Iван IV Грозний став океанами кровi, вогнем i мечем затверджувати свою необмежену владу, то вiн, людина шизофренiчно пiдозрiла, шаленiв вiд самоï думки навiть про потенцiйну, теоретично можливу опозицiю. Весь опiр, здається, придушив… Але от лихо: стоïть ще цей старий Новгород iз його давнiми вiчовими традицiями, стоïть, як колода на дорозi! I Iван IV вирiшив дiяти.
Слово Миколi Карамзiну. Новгород, Псков, колись вiльнi держави, смиреннi самовладдям, позбавленi своïх стародавнiх прав i найбiльш знатних громадян (ще Iван III у нагороду за зраду вiдняв у новгородських бояр землю i майно й переселив ïх до Москви. I. С.), населенi почасти iншими жителями, уже змiнилися в дусi народному, але зберiгали ще якусь величавiсть, що ґрунтувалася на спогадах старовини й на деяких залишках ïï в ïхньому буттi громадському… У цей час, як запевняють, один жебрак, на iм'я Петро, за поганi справи покараний у Новгородi, надумав помститися його жителям: знаючи неблаговолiння до них царя, склав листа вiд архiєпископа й тамтешнiх громадян до короля польського; сховав його у церквi св. Софiï за образ богоматерi; втiк до Москви й донiс государевi, що Новгород зраджує Росiï. Належало представити доказ; цар дав йому вiрну людину, яка поïхала з ним до Новгорода i вийняла з-за образу мниму грамоту архiєпископа, у якiй йшлося, Що святитель, духiвництво, чиновники й увесь народ пiдда-
ються Литвi. Бiльше не потрiбно було нiяких доказiв. Цар, прийнявши безглуздiсть за iстину, засудив на загибель i Новгород, i всiх людей, для нього пiдозрiлих або ненависних.
Роздiли книги Iсторiï держави Росiйськоï, присвяченi винищенню Новгорода, i зараз читати нелегко. Наведемо лише особливо виразну цитату Карамзiна: 2 сiчня 1570 року передова численна дружина государева увiйшла до Новгорода, оточивши його зусiбiч мiцними заставами, щоб жодна людина не могла врятуватися втечею. Опечатали церкви, монастирi в мiстi й на околицях; опечатали й двори всiх громадян багатих; гостей, купцiв, приказних людей закували в ланцюги; жiнок, дiтей стерегли в будинках. Панувала тиша жаху (сильна формула! I. С.). Нiхто не знав анi провини, анi пiдстав цiєï опали. Чекали прибуття государева.
Цар прибув 6 сiчня. На другий день почалися масовi страти. Не жалiли нiкого: нi священикiв, нi купцiв, нi ремiсникiв, нi мiщан, нi старих, нi жiнок, нi дiтей. Пограбували всi церкви Новгорода, багато ïх будинкiв спалили. Почався царський суд над зрадниками. Карамзiн описує його так: Судили Iоанн i син його в такий спосiб: щодня представляли ïм вiд п'ятисот до тисячi й бiльше новгородцiв; били ïх, мучили, палили якоюсь речовиною вогняною, прив'язували головою або ногами до саней, тягнули на берег Волхова, де ця рiчка не замерзає зимою, i кидали з моста у воду, цiлими сiмействами, дружин iз чоловiками, матерiв iз немовлятами. Ратники московськi ïздили човнами по Волхову з палями, баграми й сокирами: хто iз кинутих у рiчку спливав, того кололи, розсiкали на частини. Цi вбивства тривали п'ять тижнiв й закiнчилися грабунком загальним: Iоанн iз дружиною об'ïхав усi обителi навколо мiста; взяв скарбницi церковнi й монастирськi; велiв спустошити двори й келiï, винищити хлiб, коней, худобу; пiддав також i весь Новгород грабежу, крамницi, доми, церкви; сам ïздив з вулицi на вулицю, дивився, як хижi воïни вдиралися в палати й комори, вiдбивали ворота, влазили у вiкна, дiлили мiж собою шовковi тканини, хутра. Натовпи лиходiïв були посланi губити надбання й життя людей, не перебираючи, без вiдповiдi. Це, як каже лiтописець, несповiдиме коливання, падiння, руйнування Великого Новгорода тривало близько шести тижнiв.
* * *
Додати до сказаного великим iсториком, здавалося б, нiчого. Але спробуємо. Карамзiн був росiйським державником але, як бачимо, про злодiяння царiв говорив! Тi, хто зараховує себе до державникiв украïнських, повиннi вивчити iсторiю падiння Великого Новгорода буквально напам'ять.
Бо необхiдно знати, як середньовiчна Москва, збираючи землi, чавила єдинокровний та єдиновiрний великоросiйський Новгород за європейську орiєнтацiю; i як вона розцiнювала внутрiшнiй розбрiд у ньому як ознаку слабкостi, запоруку майбутньоï капiтуляцiï. Сучасники говорили, що Iван III вистояв стоянням потужний Новгород, узяв його змором, опираючись на мiсцеву п'яту колону. Чи така вже архаïчна, чи така безнадiйно застарiла ця мудра тактика нинi?
Iгор СЮНДЮКОВ, День 8 квiтня 2011 р.

2. ТРАГЕДIЯ. АКТ 2. Винищення. РIк 1570 orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15986